Князь Григорій Потьомкін любив Миколаїв понад усе. Він мріяв постійно жити та вмерти тільки тут. Ставитися до головного засновника Миколаєва можна по-різному. Ми не будемо копирсатися в особистому життя Григорія Олександровича та аналізувати риси його характеру. Він нас цікавить, як історична постать, як людина, яка мріяла про розвиток Миколаєва та зробила значний внесок в історію Півдня України. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Про що мріяв Потьомкін
Після того, як почалася війна з Росією, якось не заведено співати оди полководцям, царям та всім, хто хоч опосередковано відноситься до тих режимів, які там панували навіть колись давно. Але заплющити очі та об’єктивно не бачити окремих заслуг деяких діячів минулого просто не можна. Не можна викреслити строки зі сторінок історії просто так. Саме тому сьогодні у статті йдеться про головного засновника Миколаєва — Світлішого князя Григорія Олександровича Потьомкіна.
Князь Потьомкін був видатною непересічною особистістю. У часи радянщини було прийнято зневажливо ставитися до заслуг діячів царської доби. А от, наприклад, представники комуністичного режиму, звичайно, були обласкані увагою. На щастя, після розпаду СРСР, ситуація почала змінюватися, повернувся інтерес, зокрема, миколаївців до дійсно видатних історичних особистостей.
Григорій Потьомкін народився у 1739 році, 24 вересня. Його сучасники розповідали, що князь був абсолютно закоханий в Миколаїв. Для нього це було найкраще місце на землі. Ніде йому не було так затишно та щасливо, як у мальовничому місті, яке омивається теплими водами Південного Бугу. Але він не мав змоги повноцінно оселитися тут, адже державні справи не відпускали його. Він намагався зробити все можливе, щоб Миколаїв зростав та розвивався. Князь Іван Довгорукий був впевнений: якби Григорій Олександрович пожив би довше, то Миколаїв був би більше за масштабом, ніж Москва. Також Довгорукий згадував, що Потьомкін любив розводити сади. Посеред саду у помешканні князя була купальня з дикого каміння, яка начебто стояла на восьми стовбах. У кришталеву воду можна було зайти по сходах.
Будівництво верфи
Звичайно, перше, про що миколаївці думають, згадуючи Потьомкіна, це велика легендарна верф.
У 1788 році князь зрозумів, що він абсолютно правильно обрав місце для нової верфи, адже його надійно захищено від ворожих кораблів. 21 липня того ж року князь виписав Михайлу Фалеєву ордер на подальше будівництво. У документі надавався припис щодо необхідності виготовлення елінгу для будівництва по готовому малюнку двох кораблів на 56 гармат. 23 серпня (старий стиль) Фалеєв відповів у зворотному листі, що підрядники отримали завдання та робота вже триває.
Через рік вже вийшов новий документ на будівництво самого міста. Отже, суднобудівний завод, який в ті далекі часи мав назву Миколаївського адміралтейства, можна назвати містоутворюючим підприємством. Першим фрегатом верфи став «Святий Миколай».
«Хочу померти в Миколаєві»
Перші 70 років існування заводу були періодом справжнього розквіту. Верф дійсно розквітала та працювала на повну міць. Саме тут будувалися парусні лінійні кораблі. Весь Чорноморський флот XVIII — ХІХ століть був побудований на миколаївських елінгах.
Стараннями князя Григорія Потьомкіна, його дітище, його омріяний Миколаїв, будувався, згідно з чітким планом. Крім розвитку суднобудівної галузі приділялася увага також благоустрою міста. Тоді створювалися гарні архітектурні споруди, мальовничі парки, відкривалися громадські заклади тощо. За задумом головного засновника, Миколаїв мав стати справжньою перлиною південного Причорномор’я.
Потьомкін бажав після своєї смерті назавжди залишитися у місті своїх мрій. Він терпіти не міг Херсон, яки й також сам й заснував. Але доля зіграла злий жарт із князем.
… Потьомкін знав, що тяжко хворий. Він намагався дістатися Миколаєва, але не доїхав та помер в дорозі на території сучасної Молдавії у 1791 році. Він не встиг реалізувати багато своїх проєктів щодо подальшого розвитку Миколаєва. З незрозумілих причин його поховали саме в Херсоні, який він, як кажуть дослідники, називав «труною».
Його справу у місті продовжив Михайло Фалеєв. Але ненадовго, адже за рік після смерті Потьомкіна помер і він.