Вівторок, 17 Лютого, 2026

Перший градобудівник Миколаєва — Михайло Фалєєв

Кожна історична доба шанує своїх героїв та забуває старих. Нерідко нащадки бувають невдячними, або вбачають у вчинках попередників неправильні мотиви. А іноді трапляється, що по діях одного оцінюють все покоління. Сьогодні ми розкажемо про людину, яка стояла у джерел легендарної миколаївської верфі, про людину, чию пам’ять намагалися спаплюжити, а здобутки зневажити. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Перший миколаївський громадянин 

В деяких джерелах Михайло Леонтович Фалєєв згадується як колишній купець з Кременчуку. І, хоч за офіційними даними, він народився у Курську близько 1730 року, його приписували до кременчуцької купецької гільдії. Історики зазначають, що у Кременчуку він прожив чимало років. 

Інші джерела свідчать, що видатний державний діяч народився у сучасному Кропивницькому, який у 18 столітті мав назву Єлисаветград, а у 20 — Кіровоград. Отже, покладаючись на різні версії, можемо впевнено зробити висновок: у будь-якому разі Михайло Фалєєв прожив в Україні багато років та правив добрі справи. Особливо це стосується ситуації з кріпаками. Але про це пізніше. 

Так ким же був Михайло Фалєєв? 

Видатний миколаївський історик та письменник минулого Григорій Ге згадує його у своєму нарисі як «першого миколаївського громадянина». 

Без сумніву, Михайло Леонтович був непересічною особистістю, здатною на гідні вчинки та справи. Його, так би мовити, «шеф» князь Потьомкін, як відомо, був амбітною та винахідливою людиною. Фалєєв здійснив переважну більшість проєктів та задумів Григорія Олександровича, що іноді здавалися навіть фантастичними. 

Купець, а згодом промисловець, власник кораблів та фабрик Михайло Фалєєв належав до іншого соціального шару, ніж Потьомкін. Але князь Григорій Олександрович роздивився у своєму новому знайомому неординарну особистість, розумну й талановиту людину. 

Дехто з істориків у своїх дослідженнях запевняє, що Фалєєв був одним з наймудріших соратників Григорія Потьомкіна. 

Утопічна фантазія стала реальністю

Головним постачальником південної потьомкінської армії під час російсько-турецької війни у 1768-1774 роках був, звичайно, М.Фалєєв. Деякі джерела вказують, що, буцімто, одного разу Потьомкін спитав Фалєєва, чи в змозі той розчистити пороги Дніпра для проведення вантажів з верхів’я до Херсону. Князю було цікаво, чи під силу його «найкращому співробітнику» реалізувати таку зухвалу вигадку. Своєю чергою Михайло Леонтович, як досвідчений купець, розумів — це малоймовірно. Але, якби це стало реальністю, то торговельні та стратегічні потреби держави були б цілком задоволені. 

Отже, він наважився. У 1779 році цей ентузіаст та мрійник в душі організував процес розчищення найнебезпечнішої ділянки Дніпра, яка мала назву Ненаситецький поріг. Фалєєв розпочав цей захід виключно за власні кошти. І нікому не відомо, як багато він їх витратив на упокорення бурхливої стихії та мрію побудувати обвідні канали зі шлюзами навколо порогів. 

Неймовірна праця виправдала себе лише частково. І, хоча торговельний шлях Дніпром від Києва до Чорного моря не набув бажаного масштабу на той час, Фалєєв таки зміг вразити Потьомкіна. В результаті у 1783 році з Брянська в Херсон дісталася барка з залізом. Трохи згодом припливла ще одна. Цього разу вже з провіантом. Захопленню князя не було межі. Подібної старанності та завзятості він не бачив в жодному серед своїх підлеглих. Зрештою, Потьомкін розумів, скільки є спільного в його характері та Михайла Леонтовича. 

Після вдалого підприємства Фалєєва було нагороджено золотою медаллю. Відтоді він отримав дворянський титул та став правою рукою Григорія Олександровича. 

Суперзірка південного суднобудівництва

Михайло Фалєєв, завдяки власному розуму та діловій хватці, активно рухався по кар’єрних сходах. Після цивільного чину він отримав чин військовий. З 1781 по 1785 рр. він професійно виріс з майора до підполковника. Не припиняв він й купецьку діяльність. Дійсно, його активності та підприємливості можна було тільки дивуватися. Уявіть, скільки заздрісників було у Фалєєва серед інших потьомкінських виконавців! 

Михайло Леонтович — перший головний інвестор військового суднобудівництва під час панування Російської імперії. Завдяки його заслугам в селі Каменка була організована перша лоцманська громада, якою керувати доручили саме йому. 

У 1787 році підполковник Кінбурнського драгунського полку отримав патент полковника та посаду спостерігача за перепусткою крізь круті дніпровські пороги. 

Потьомкін не помилився. Він завжди відчував, хто є хто. Полковник Фалєєв повністю виправдав довіру князя та сумлінно працював. Звичайно, його статки зростали разом з його новими призначеннями. Проте, талановитий підприємець та організатор відкривав перед державою все нові можливості та впевнено випередив багатьох своїх сучасників. Лоцманська організація ставала міцнішою. При новому керівнику спостереження на водомірному посту стали систематичними та детально фіксувалися в спеціальній книзі. У XXI столітті цей пост являв собою найдавнішу гідрологічну реліквію України та Європи. 

В усьому, що було доручено Фалєєву, був лад. 

Справа всього життя

Особисто автору дуже не подобається термін «генерал-губернатор Новоросії», проте з пісні слів не викинеш. Саме цей статус отримав Михайло Фалєєв, справою життя якого стало будівництво омріяного ним та Потьомкіним Миколаєва. 

Листування цих двох державних діячів щодо будівництва верфі складає цілі багатотомники в архівах Миколаєва, Херсона та Петербургу. У 1788 Михайло Фалєєв вирішив, що гирло Інгулу є зручнішим, ніж Херсон, у якості суднобудівництва. Соратник Потьомкіна перший прибув на територію сучасного Миколаєва, щоб особисто вибрати місце для майбутнього міста. Згодом тут з’явився найстаріший миколаївський суднобудівний завод, який виготовляв бойові кораблі. Тут народилася верф — центр Чорноморських портів та флоту. 

29 серпня 1789 року Михайло Леонтович отримав документ від Потьомкіна про те, що нове місто відтепер має офіційну назву — Миколаїв. У той момент князь перебував в Нових Дубоссарах, де було розташовано його штаб. 

Сучасники Фалєєва, які разом з ним оглядали нове місто, відмічали відмінну якість питної води, прекрасні зелені насадження та велику кількість нових будівель, що були або вже зведені, або у кінцевій стадії будівництва. 

Легендарна миколаївська верф — лебедина пісня Фалєєва, вершина його славетного життя. Протягом перших років від початку заснування місто розросталося, ширилося вулицями та провулками, множилося громадськими та приватними будівлями, крамницями та магазинами. 

Фалєєв оселився у Миколаєві від самого початку та більше його не залишав. Він подарував цьому місту всю свою душу. 

Після того, як у 1790 році зійшов на воду перший корабель миколаївської верфі, Потьомкін представив Фалєєва до звання адміралтейського обер-кригс-комісара. Відтоді останній завідував усіма фінансами по суднобудівництву Чорноморського флоту. Жодний офіцер не отримував такого звання. 

Крім службових відносин Фалєєва та Потьомкіна пов’язувала перевірена роками дружба та взаємна повага. Деякі дослідники навіть приводять прикладом те, що у родині Фалєєва виховувалася донька світлішого князя, якій Михайло Леонтович навіть призначив посаг — 10 тисяч рублів. 

Немає жодних сумнівів, що Фалєєв дуже важко пережив смерть свого покровителя та друга. Михайло Леонтович став вимушеним свідком того, як світліший князь пішов з життя дорогою з Ясс до Миколаєва, прямо посеред степу. Князь мріяв спочити в місті своєї мрії, але не судилося. Потьомкіна поховали в Херсоні, який він терпіти не міг. 

Фалєєв пережив свого патрона лише на рік. Йому було не більше п’ятдесяти років, адже точної дати його народження історикам не відомо. 

Свої статки він залишив місту та деяким родичам, яких було зовсім небагато, а також друзям та колегам. Згідно з останньою волею Фалєєва, було звільнено від кріпацтва всіх його селян. Можна сказати, що він став предтечею глобального антікріпацького руху, який почався аж 80 років по його смерті. Також за волею Михайла Леонтовича були прощені всі його боржники.   

Злочинна невдячність нащадків

У 1936 році представники НКВС осквернили склеп великого громадянина Миколаєва. Особи, які не були здатні дати цьому світові нічого, крім руйнування, репресій та смерті, в документах з презирством називали Михайла Фалєєва «царським сатрапом». Після відкриття могили першого градобудівника злодії при офіційних посадах викрали його численні нагороди, знищили офіцерські атрибути, а місце останнього упокою зрівняли з землею. Гроб перепоховали у родинному склепі Аркасів. 

Проте пам’ять про видатного першобудівника Миколаєва була відроджена миколаївськими істориками: написані книжки, обнародувані архівні документи тощо. 

Часи змінюються. Змінюється ставлення до героїв минулих епох. Проте, поки ми будемо пам’ятати та шанувати свою справжню історію, будемо гідні кращого майбутнього. 

.......