Уявімо собі центр Миколаєва на зламі XVIII-XIX століть, коли долі людей, кораблів, міського самоврядування переплітаються навколо однієї будівлі – ратуші. Це не просто будинок – це арена влади, юридичних суперечок, громадських подій і архівів. Хоч Миколаїв славиться кораблями, але його “місце сили” – саме міська управа. І вона точно вартує уваги. Дослідити історію ратуші – значить зрозуміти, як у Миколаєві формувалося громадське життя, як змінювалася влада, і як місцеві особливості впливали на загальні процеси. Детальніше про історію Миколаївської ратуші читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
Магістрат на місці ратуші
З початку заснування Миколаєва справами молодого міста керувала ратуша. Але вже у 1796 році, згідно з Жалуваною грамотою містам 1785 року, імператриця Катерина II постановила замінити ратушу на магістрат. Так ратуша перетворилася на виконавчий орган, а розпорядчі функції передалися шестигласній думі.
У Миколаєві фактично не було класичної ратуші в перші роки. За даними дослідників, один із перших міських будівельників Михайло Леонтійович Фалєєв закладав проєкти двоповерхової будівлі, в якій могли б розміститися присутні органи, але ця споруда не збереглася.
У 1797 році у Миколаєві офіційно встановили ратушу. А 8 листопада 1797 року призначили бургомістрів (голів міської управи). Ними стали купці Іван Диков та Григорій Четвериков. Вибори проводилися 7-8 січня 1798 року. Однак уже в 1804-1805 роках ратушу ліквідували, її функції остаточно перейшли до магістрату.
Про структуру влади
Коли ратуша діяла, її структура типово включала “присутсво” депутатської колегії та канцелярію. В “присутстві” завжди мали бути два бургомістри та чотири ратмани. Останні обиралися на три роки. Бургомістрів прирівнювали до чиновників XI класу, ратманів – XIII класу за штатною системою імперії.
Канцелярію очолював секретар, який відповідав за діловодство, реєстри, судові книги та адміністративні документи.
Уперше, коли ратуша перейшла в магістратну форму, думу (міську раду) було введено з шестигласним представництвом відповідно до Грамоти 1785 року – населення поділилося на шість станів:
- ті, хто володіє нерухомістю;
- купці;
- міщани;
- чужоміські та іноземці;
- знатні громадяни;
- ремісники.
Проте реальної влади міська дума не мала. Вона лише виконувала розподіл “державних повинностей”, розклад бюджету, збір податків. Насправді влада належала військовому губернаторові, оскільки Миколаїв був морським і військовим портом.
У 1839 році змінилося виборче право. З цього часу у виборах брали участь лише купці й міщани. Наприклад, у 1860 році право голосу мали 39 “знатних громадян”, 254 купці та 3 877 міщан – разом 4 170 виборців.
У 1910 році стара будівля міської управи згоріла. Наступного року на тому самому місці спорудили нову. Її спроєктував головний архітектор Миколаєва Євген Штукенберг. Там розміщувалися міська дума та поліція. У 1912 році дума вже налічувала 60 членів: серед них були – купці, юристи, інженери, лікарі, військові, землевласники тощо.
Місце і вигляд ратуші
Оскільки деякі споруди не збереглися, архітектуру ратуші доводиться аналізувати за збереженими світлинами та архівними описами. Так, у 1822 році іноземний спостерігач бачив “ратушу з колонадою” поруч з церквою на центральній площі.
Коли старе приміщення згоріло в 1910 році, будівля, що замінила його, мала класичні ознаки – фасад із порталом, симетричні крила, приміщення для поліції та адміністрації. В період СРСР це спорудження використовували для міськкому партії, міськвиконкому, окружного комітету комсомолу.
Під час німецької окупації Миколаєва (1941-1944 роки) будівля була повністю зруйнована. Архітектор старої управи Євген Штукенберг залишив слід у міській пам’яті, але його будівля не пережила Другу світову війну.
У 1954 році на місці старої ратуші з’явився новий “Будинок міста”. Станом на 2025 рік у ньому розміщується міськрада та ряд редакцій газет. Вигляд нової ратуші інколи порівнюють із “Білим домом” США.
Варто відзначити, що у Миколаєві ратуша ніколи не була надто високим орієнтиром, як у деяких центральноєвропейських містах. Це пояснюється тим, що центр нашого міста планувався разом з портовими спорудами та корабельнями. Тож домінували інші функції, а не вежі громадського управління.
Бургомістри, голови, діячі
Серед найвідоміших – Микола Павлович Леонтович. У 1909 році він став міським головою та обіймав цю посаду до 1917 року. Микола Павлович відкрив свій домашній акваріум, який згодом став основою для зоологічного саду міста. Леонтович походив із родини дворян, закінчив Імператорське училище правознавства (59-й випуск, 15 травня 1898 року) і перед тим як очолити місто, отримав посаду в думі.
У 1917 році відбулися перші демократичні вибори до міської думи. Переміг список соціалістів-революціонерів, думу очолив інженер заводу “Наваль” Євген Борисович Терентьєв (Баян).
У дирекції міста в кінці ХІХ – початку XX століття були представники різних професій: юристи, інженери, лікарі, землевласники… Наприклад, наприкінці 1912 року у 60 членів думи входило 16 купців, 10 юристів, 7 інженерів, 8 лікарів, 7 військових, 4 землевласники, 2 чиновники, 6 представників інших професій.
Ці особи брали рішення про бюджет Миколаєва, забудову, систему вивозу сміття, освітлення вулиць, поліцію, пожежну службу – усе через інституції ратуші/думи. Усі вони працювали без платні (крім деяких спеціальних посад), з почуття честі та громадянського обов’язку.
Інтеграція у військову та морську вертикаль влади робила ратушу не лише громадським центром, але гвинтиком в імперському механізмі управління. І саме через це її роль сильно відрізнялася від класичних ратуш європейських міст.
Після встановлення радянської влади старі керівники й документи були майже повністю розгромлені. Леонтович зазнав переслідувань. У травні 1919 року його арештували.
Кризи, війни, відновлення
Пожежа у 1910 році, в результаті якої згоріла стара будівля ратуші – це перша велика криза для міської управи. Через рік збудували нову, яка служила до Другої світової війни. Під час німецької окупації міста (1941-1944 роки), вона була повністю зруйнована. Після війни довелося будувати наново. У 1954 році створили повністю новий адміністративний корпус.
У радянський період сам ратушний інститут був ліквідований – влада централізувалася. Будівлі ратуші та думи використовували під міськком партії, міськвиконком, комсомол.
29 березня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, російська ракета влучила в будівлю обласної адміністрації. Це не ратуша, але символ центру міської влади. І це підкреслює наскільки ці споруди вразливі. Тоді загинули щонайменше 37 людей, ще 34 були госпіталізовані з травмами різного ступеня тяжкості.
Станом на кінець першої чверті XXI століття міська рада й частина адміністративних служб працюють у тих самих будівлях, що були відбудовані після Другої світової війни. Таким чином, ратуша (та її спадкоємці) пережила пожежі, руйнування, зміну політичних систем… Її історія віддзеркалює історію усього міста.
Джерела: