Що залишається після війни? Після окупації? Тисячі смертей… Одні руїни… В душі і назовні. Залишаються руїни в середині нас. Окупанти вже не раз рівняли українські міста і села із землею. Просто палили їх. Безжально спалювали все… І залишався лише попіл… Від будівель, і від людей. Від спогадів і від нездійснених мрій. Це боляче… І це болітиме завжди. Бо війна забирає найближчих. Забирає найкращих. Найхоробріших. Кривава війна забирає тих, хто ніколи помре. Не помре! Бо Герої не вмирають!
Після зачистки Миколаївщини від російських загарбників життя потроху почало налагоджуватись. Почалося відновлення. Але більшість ран будуть кровоточити завжди… Це відчуває кожен з нас. А от яким було життя на Миколаївщині після визволення від німецької окупації у 1944 році – читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
Відновлення суднобудівних заводів
21 серпня 1943-го р. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили постанову “Про невідкладні заходи з відбудови господарства в районах, визволених від німецької окупації”. А неабияк від гітлерівців постраждала і наша рідна Миколаївщина.
21 квітня 1944-го Державним Комітетом Оборони було прийнято рішення “Про першочергові заходи з відновлення миколаївських суднобудівних заводів”, а 17 червня – про відбудову енергокомбінату.
Разом з цим для першочергових відбудовчих робіт було виділено 25 млн. карбованців. І це лише на реставрацію миколаївських кораблебудівних заводів. Для їх відбудови навіть проводили мобілізацію. Протягом квітня-червня 1944-го. Тож, крім звичайних робітників, інженерно-технічних працівників, службовців, тут працювали ще й 8 тис. мобілізованих миколаївців.
І, в результаті, станом на 21 листопада того ж 1944-го Чорноморський суднобудівний завод було відновлено на 50%. До того ж, тут було організовано й виробництво дефіцитних запчастин для автомобілів. Це дало змогу 3-му Українському фронтові полагодити понад півтисячі автівок. А вже згодом ними підвозили боєприпаси та продовольства діючим частинам Червоної Армії.
Відбудова промислових підприємств
Не стояла на місці й політика. 16 травня 1944-го пройшли збори миколаївського партійного активу. Було обговорено питання “Завдання Миколаївської міської партійної організації по відновленню промисловості і комунального господарства”.
Вже тоді, у травні переможного 1944-го у Миколаєві діяли міський комітет та 3 райкоми партії. Крім них, були й 40 первинних організацій. Вони об’єднали понад 750 комуністів.
Вирішальні ділянки виробництва закріплювалися саме за комуністами. Вся увага була зосереджена на реставрації підприємств. На їх відродженні. Бо це було життєво необхідно для Червоної Армії та й самого населення міста.
Протягом перших півтора місяця після зачистки Миколаєва від фашистських загарбників було відбудовано хлібний та олійний заводи, млин, 6 пекарень та 7 водопровідних колодязів. Вони одразу ж почали давати продукцію. Важливу продукцію.
У Миколаєві надавали й медичну допомогу. Куди ж без неї?! У місті було відкрито поліклініки, 5 аптек та лікарню на 300 ліжкомісць. Про це дбала Миколаївська міська рада.
Тоді активно відбудовувалися й житлові будинки та комунальне господарство, школи та дошкільні навчальні заклади (дитячі садочки). У тому ж 1944-му р. виконавчий комітет Ради організував два декадники по впорядкуванню міста, в яких щоденно брали участь близько 20 тис. миколаївців.
Зусилля миколаївців
В середині 1944-го на міських підприємствах працювали 287 комсомольсько-молодіжних бригад. Більшість із них успішно справлялася з планами з виробництва. Ось, до прикладу, фронтові комсомольсько-молодіжні бригади суднобудівників А.А.Пінчука, Д.А.Рачковського, Г.І.Галайди перевиконували місячні завдання на 145-350%. А працівники миколаївського енергокомбінату після завершення свого робочого дня йшли в котельний цех.
У свій вільний від роботи час прості робітники, службовці та домогосподарки протягом 1944-го р. додатково відпрацювали денну норму за 130 тис. людей. Так, понад 5 тис. містян відбудовували залізничну станцію “Миколаїв”.
Власними руками наші бабусі і дідусі звели пішохідний міст через р.Інгул. Миколаївські суднобудівники активно ремонтували кораблі та виготовляли запчастини до сільськогосподарських машин. А на енергокомбінаті було завершено абсолютно всі монтажні роботи турбогенератора. Його потужність складала 3 тис. квт. На початку 1945-го вдалося відбудувати судноремонтний завод.
Героїчні зусилля миколаївських робітників, інженерно-технічних працівників і службовців дали свій результат. У місті було реставровано і знову введено в експлуатацію залізничний транспорт, морський порт, річкову пристань… Кондитерська, макаронна, парфумерна, швейна та трикотажна фабрики почали давати продукцію. Тоді у Миколаєві запрацювали й скляний та миловарний заводи, а також більшість промартілей.
Освіта, медицина, культура…
У 1944-му з руїн підіймалося й міське господарство. В позаробочий час робітники та службовці торгового порту відпрацювали понад 4 тис. годин. У Миколаєві активно розширювалась торгівля. Продавали промислові та продовольчі товари. Величезну їх різноманітність.
В червні того ж 1944-го з державної казни було виділено кошти для відбудови кораблебудівного інституту та суднобудівного технікуму. А до 1945-го для миколаївців відремонтували 53 тис. кв.м. житла. Міські лікарні вже налічували близько 600 ліжкомісць.
У 1944 -1945-му навчальному році у Миколаєві розпочалися заняття в 23 загальноосвітніх школах, 6 ремісничих училищах, 7 вечірніх школах, 4 технікумах, фельдшерсько-акушерській школі, педучилищі та педагогічному інституті. У вищих і середніх спеціальних навчальних закладах в той рік навчалось 2 640 студентів.
Свою роботу відновлювали й культурно-освітні заклади. У 1944-му в Миколаєві запрацювали одразу 6 клубів, 2 кінотеатри, місцеве радіомовлення та 12 бібліотек, книжковий фонд яких складав близько 300 тис. книг. Водночас було створено аж 15 гуртків художньої самодіяльності. До їх складу увійшли місцеві таланти. Організували тоді й 2 струнні оркестри.
Під вмілим керівництвом видатного диригента Г.Ф.Манілова почали виступати з концертами хорова капела Чорноморського суднобудівного заводу і оркестр народних інструментів заводу ім. 61 комунара. Тоді ж у Миколаєві з’явилися й будинок народної творчості та 3 музеї – художній, природознавчий та історико-археологічний. Для миколаївців тоді навіть було представлено експозицію образотворчого мистецтва. Левову кількість експонатів та матеріалів, представлених тут, миколаївці зберігали під час окупації міста фашистськими загарбниками.
У вересні 1944-го свою діяльність відновив театр російської драми (Миколаївський художній академічний драматичний театр). Тут були представлені п’єси “Російські люди” К.М.Симонова, “Безприданниця” О.М.Островського, “Платон Кречет” О.Є.Корнійчука, “Діти сонця” М.Горького та ін.
Тоді ж у Миколаєві відкрили обласний театр юного глядача. Було створено й пересувний український театр. Згодом він почав виступати із спектаклями та концертами у сільських районах області.