Середа, 29 Червня, 2022

Життя Миколаєва під час фашистської окупації

Так сталось, що Миколаїв три роки був окупований фашистськими військами. Окупанти увійшли до міста 16 серпня 1941 року. І лише 28 березня 1944 -го вони були вибиті з Миколаєва. 

Як жило місто ці важкі три роки? Що відбувалось з його мешканцями, які не встигли евакуюватись, адже часу на це вони майже не мали. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Підготовка до оборони Миколаєва

Коли міська влада почала готуватись до оборони Миколаєва від фашистів, то з’ясувалося, що все потрібно робити з нуля. Радянська влада настільки вірила Гітлеру, що не переймалась укріпленням оборони таких важливих міст, як Миколаїв.  А захищати було що. Нагадаємо, що в Миколаєві були суднобудівні заводи. Крім того, з початком війни завод “Дормашина” почав випускати патрони.   

Проте, навколо міста не було жодної фортифікаційної споруди. На розробку креслень чиновники дали три дні. Це в той час, коли час рахувався на години. 

Але, у Миколаєві радянська влада зробила, як вона вважала найголовніше – вберегла населення від фашистської пропаганди, забравши у людей радіоприймачі. 

5 серпня 1941 року  на миколаєвом пролетіли перші німецькі літаки. А 16 серпня фашисти увійшли до міста. 

Окупація Миколаєва фашистами

Німці відразу ж почали встановлювати власні порядки. Зокрема, створили Генеральний округ Миколаїв, який увійшов до складу рейхскомісаріату України.  Місто очолив Евальд Опперман.

Перші кроки окупантів були наступні. Почали боротьбу з мародерами. Для цього спійманих мародерів стратили на очах миколаївців.Більше грабунків у місті не було. Далі повторили крок радянської влади – відібрали радиоприймачи. Так боролись проти радянської пропаганди. 

Так, як фашисти вважали, що в Миколаєві вони назавжди, то почали відновлювати інфраструктуру. В першу чергу запустили міську електростанцію. Для цього довелось привезти необхідні деталі аж з Німеччини. Електроенергія стала подаватись на вцілілі підприємства і до будинків містян. 

Відновленню підлягали й мости з дорогами. Німці відбудували зруйнований Варварівський міст. Згодом він ще слугуватиме після звільнення міста від фашистів. 

Щоб зробити ілюзію мирного життя і доброго ставлення до місцевих жителів, німці дозволили працювати зоопарку. В архівах збереглись квитки, де є напис двома мовами: українською і німецькою. 

У Миколаєві за часів фашистської окупації виходити газети. Друкувалися трьома мовами: українською, німецькою і російською. Для вірян свої двері відчинили миколаївські храми. 

Таку майже пасторальну ілюстрацію окупаційна влада планувала показати Адольфу Гітлеру. Підтвердженним є той факт, що фюрер таки був у Миколаєві, але місто не оглядав. Його літак сів на військовому аеродромі. А потім Гітлер, якого в цій поїздці супроводжував Муссоліні, автомобілем поїхав до Первомайська, де приймав парад. 

Про те, що німці вважали, що в Миколаєві залишаться постійно, свідчив й той факт, що вони одразу організували власний цвинтар. Воно було розташоване у самісінькому центрі Миколаєва. Згодом його знесли і облаштували на цьому місці меморіал воїнам-ольшанцям. 

Але за цією солодкою картинкою ховалось зовсім інше життя – жорстоке й непередбачуване. Головне гасло окупантів стосовно місцевого населення: “За непослух – смерть”. 

Не можна було виходити на вулицю без спеціальних документів. Всі дорослі повинні були працювати. Якщо вийшов на вулицю без спеціальної перепустки – найменше покарання, яке очікувало – арешт. 

Зазначимо, що протягом першого року окупанти зробили так, що в Миколаєві не залишилось жодної людини єврейської національності. Найдовше не чіпали лікарів-євреїв. Їх знищили, коли з Німеччини приїхали власні лікарі. 

Миколаївське суднобудування під час окупації

Окремо слід сказати про долю Миколаївських суднобудівних заводів. На момент окупації евакуювати верфі не встигли.  Знищити заводи також не вдалось. Лише трохи пошкодили обладнання. Зазначимо, що на стапелях навіть залишились недобудовані кораблі. 

Фашисти почали роботу суднобудівних заводів з їхнього перейменування. Отже, Чорноморський суднобудівний завод отримав назву “Південна верф”. Завод імені 61 комунара став називатись “Північна верф”. Судноремонтний назвали просто – “Мала верф”. 

Окупанти намагались запустити заводи. Тим більше, що на стапелях стояло чимало незавершених корпусів суден і військових кораблів різних класів. Там були есмінці, лінкори, сторожові катери. Але бути на воді їм не судилося. за три роки окупації більшість корпусів були порізані на метал. Добудувати їх заважали диверсії миколаївських підпільників Не добудували їх і після звільнення Миколаєва від фашистів. 

Але суднобудівні заводи Миколаєва таки знищили. Відступаючи фашисти замінували і висаджували в повітря вс важливі об’єкти. Так, значно пошкодили електростанцію. Постраждали  стапелі і цехи суднобудівних заводів. Деякі з підприємств довелось відновлювати майже з нуля.

Концтабір на території Миколаєва

Про концтабір “Шталаг-364”, який окупанти розташували на території Миколаєва, написано багато. Його дослідженням займалися миколаївські історики. У 2021 році друком вийшла книга Валерія Чернявського “Темвод”. Частина монографії присвячена саме існуванню концтабору для військовополонених. 

Це був найбільший концтабір для радянських військовополонених на півдні України. Окупанти не обтяжили себе пошуком приміщень за містом, а обрали для табору житло колишніх працівників миколаївських заводів. Двоповерхові будинки перетворили на бараки, а саму території огородили парканом з колючого дроту. 

Щоб уявити, як виглядав “Шталаг-364”, достатньо відвідати музей підпільно-партизанського руху на Миколаївщині. Одним з основних експонатів стала діорама концтабору на Темводі. 

У кожному з бараків фашисти тримали до 200 військовополонених, а загальна кількість в’язнів могла одночасно становити до 30 тисяч осіб. Розстрілювали полонених на території табору. Тож мешканці найближчих вулиць часто чули постріли. За три роки там загинули понад 30 тисяч радянських військових. 

Після звільнення Миколаєва жителі на Темвод так і не повернулись. Колись перспективний мікрорайон за кілька післявоєнних років перетворився на пустку.