Війна – це катастрофа. Катастрофа планетарного рівня. Бо страждають всі. Абсолютно всі. Перша світова, Друга світова, російсько-українська… Вони завжди в полі зору істориків. Збройним конфліктам присвячено безліч наукових досліджень. Та, життя Миколаївщини під час Першої світової війни не висвітлено на такому ж рівні, як, до прикладу, за часів Другої світової. А ось про повномасштабний напад пропутінських найманців на українську землю світові ЗМІ пишуть майже щодня. Більше про життя Миколаївщини у роки Першої світової війни – читайте на mykolaiv-yes.com.ua.
Мільйони українців у 1914-му опинилися по обидві сторони фронту. Наших прабабусь і прадідусів розділяли кордони. Кордони Австро-Угорщини та Російської імперії. Кордони на рідній землі… Важкий то був час.
Однак, більшість населення Миколаївщини вважали, що розпочалася справедлива визвольна війна. А правлячі кола називали її Другою вітчизняною (після 1812-го року). Казали, що воюють з німецьким мілітаризмом. І, як наслідок, миколаївці та жителі області намагалися максимально допомагати армії, пораненим цивільним та військовим, біженцям… Особлива роль у цій діяльності належить громадським організаціям. На Миколаївщині їх було багато. Дуже багато…
Настрій миколаївців після оголошення війни
Про початок військового конфлікту було оголошено ввечері 19 липня 1914-го року. Тоді німецький посол граф Пурталес вручив міністру іноземних справ Російської імперії Сергію Сазонову офіційний документ. Документ про оголошення війни Росії.
Ця новина майже миттєво розлетілася по всій території країни. У нас, на Миколаївщині, про це стало відомо 20 липня. Цього ж дня у всіх храмах священнослужителі провели молебні. Молилися про перемогу над ворогом. Перемогу Росії у війні з Німеччиною.
На молебні в Адміралтейському соборі, а, до слова, це перший храм Миколаєва, були присутні представники найвищої місцевої влади. Градоначальник віце-адмірал Микола М’язговський, командир Донського козачого полку полковник Дмитро Васильєв, командир 58-го Празького піхотного полку полковник Олексій Кушакевич, командир флотського півекіпажу генерал-майор Володимир Яковлєв…
Початок війни нав’язав переважній більшості мешканців Миколаївщини небувалий до цього патріотизм. 22 липня кілька тисяч працівників суднобудівного заводу “Руссуд” масово підтримали всі події, які відбувалися. Підтримали політику Російської імперії, під окупаційною владою якої й перебували.
Популярний тоді на території країни друкований журнал “Нива” яскраво описав цю подію. В статті відзначалося, що від імені робітників “Руссуду” виступав соціал-демократ Бєлов. Він запевнив миколаївського градоначальника про непохитну прихильність працівників суднобудівного заводу государю Російської імперії. Мовилося, що вони “залишать свої роботи на кораблях і підуть, як один чоловік, на ратний подвиг во славу государя”.
Патріотичні маніфестації у Миколаєві на цьому не припинилися. 23 липня 1914-го своє волевиявлення демонструвала єврейська громада міста. Люди вийшли на вулиці до Міської управи і розтягнулися аж до приміщення Біржі.
Про миколаївських німців і чехів
Антинімецькі настрої одразу ж охопили більшу частину Миколаївської області. В перший тиждень війни у Миколаєві було примусово затримано близько 40 німецькопідданих. Їх було відправлено у внутрішні губернії Російської імперії.
В цей час у нашому місті функціонував німецький гастрономічний магазин – “Найтцель”. Це неабияк обурювало миколаївців. І вже 1 серпня 1914-го близько трьох сотень містян зібралися вимагати його закриття. Молоді люди на вулиці Соборній весь день викрикували гасло “Геть німців!”.
Тоді ж брандмейстер міської пожежної команди М. Свіжинський звернувся до Міської управи. Він попросив змінити назву посади “брандмейстер” на “начальник” пожежної команди. Бо вона звучала “дуже по-німецьки”.
На початку війни в Росії був створений Комітет по організації чеської добровольчої дружини. Він мав на меті скинути трон Габсбургів і утворити незалежну Чехію. Тож вступати в добровольчу дружину закликали всіх чехів. І, як наслідок, до миколаївського градоначальника звернулася група чехів, яка просила про можливість безкоштовного проїзду в Київ, аби записатись до війська.
Організації для допомоги армії
У серпні 1914-го у Східній Прусії російські війська зазнали поразки. Тоді стало зрозуміло, що війна буде дуже кровопролитною та затяжною. Тож для підтримки армії була необхідна активна діяльність громадських організацій. Тоді у Москві створили Всеросійський земський союз та Всеросійський союз міст. Їх діяльність була спрямована на допомогу діючій армії, пораненим військовим та цивільним, а також всім постраждалим внаслідок військових дій.
На регіональному рівні розпочали функціонувати й місцеві організації. У Миколаєві з’явилися Міський комітет допомоги хворим та пораненим воїнам, Товариство допомоги родинам запасних, Комітет допомоги біженцям та інші.
Втім, ще до цього, 25 липня у Миколаєві було створено Товариство допомоги родинам запасних. Його очолила дружина миколаївського градоначальника З.М’язговська. Заступником голови було обрано Х.Матвєєву, скарбничим – О.Зборомирського, секретарем – І.Синкевича. Загалом в складі правління Товариства була 31 особа. Всі – впливові люди. Переважно це чиновники, військові, представники духовенства… Та були серед них і прості робітники. Робітники суднобудівних заводів. Але, їх було лише 6.
Діяльність Товариства допомоги родинам запасних
Товариство допомоги родинам запасних збирало пожертвування для сімей, які внаслідок військових дій залишилися без годувальників. З цією метою серед миколаївців широко проводилися квартові збори. І саме завдяки цьому вже у листопаді 1914-го діючій армії було відправлено продовольства на суму 4 000 рублів. Крім цього, ще 1 400 рублів було виділено для придбання різдвяних подарунків дітям полеглих військових. В той час Товариство піклувалося про майже 2 500 діток. Вони були різного віку. Від народження і до 12-ти років.
За 5 місяців своєї діяльності, станом на 24 грудня, Товариство зібрало 84 422 рублів 55 копійок пожертвувань від населення. З цієї суми сім’ям запасних видали 67 527 рублів 39 копійок.
Кількість миколаївських родин, які перебували на піклуванні Товариства невпинно збільшувалась. Так, 1 вересня їх було 1 571 (4272 осіб), а вже 25 грудня – 2 131 сім’я (5 338 осіб).
Різні верстви населення активно підтримували Товариство допомоги родинам запасних. Так, 17 серпня 1914-го року, збори миколаївського купецтва, які складалися з 115 осіб під головуванням старости М.Аврамова, передали Товариству 1 000 рублів і ще стільки ж Жіночому комітету Миколаївського місцевого управління російського Товариства Червоного Хреста.
А ось вже у 1915-му ентузіазм миколаївців дещо знизився. Бо найбільшими пожертвуваннями були надходження від адміністрації та робітників місцевих заводів. Суднобудівних заводів. Так, “Наваль” пожертвував 148 951 руб. 52 коп. Це становило 62% від загальної суми внесків. Від заводу “Руссуд” тоді надійшло – 29 324 руб. 62 коп., а від населення – 55 592 рублі.
До слова, в цей час більш заможні верстви населення Миколаєва залишилися осторонь пожертвувань. У 1915-му їх робили здебільшого середній та низький клас. Того ж року Товариством було видано 321 652 руб. 14 коп. Із цієї суми 80% отримали родини православних, 17% – євреїв, 3% – інших віросповідань.