Сотні тисяч. Це багато чи мало? Бо саме стільки туристів до повномасштабного вторгнення пропутінських найманців щороку відвідували Кінбурнський півострів. Кінбурнську косу. Вони приїжджали сюди цілими сім’ями. Приїжджали, щоб насолодитися унікальними краєвидами та отримати незабутні емоції. Багато туристів також цікавилися й історією цієї надзвичайної місцини. Тож тут часто проводили пізнавальні екскурсії. Для всіх бажаючих. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Життя на території півострова існувало ще на самому початку VI ст. до н. е. Тоді там заснували Ягорлицьке ремісниче поселення. То було сезонне торжище і ремісничий осередок. Там працювали вихідці з фракійського регіону, Середнього Подніпров’я, Північного Кавказу і навіть із віддалених східних територій.
В XV ст. в західній частині Кінбурнського півострова було засновано турецьку фортецю. І відтоді, за словами істориків, кожне століття тут відбувалися якісь воєнні операції. Важливі воєнні операції.
Однією з найзначущих битв стала Кінбурнська баталія. Це 1787 – 1792 рр. російсько-турецької війни. В бою активну участь брали й українські козаки.
Початок Кінбурнської баталії
Все почалося у вересні 1787-го. Тоді турецьке командування прийняло рішення про захоплення Кінбурнської фортеці. Вона була першим об’єктом нападу. Через своє важливе стратегічне положення.
Фортеця могла стати для росіян базою для підготовки захоплення сусіднього турецького Очакова. Також вона виконувала функцію захисту головної бази російського флоту – Херсону. Володіння Кінбурном відкривало шлях і до відновлення турецького контролю над Кримом. До того ж тут знаходився головний корпус генерал-аншефа О.В.Суворова.
Протягом вересня турецька ескадра заблокувала Дніпро-Бузький лиман та обстрілювала увесь Кінбурнський півострів. Стріляли з трьох лінійних кораблів, чотирьох фрегатів, чотирьох бомбардирських кораблів (плавучих батарей) і 14 канонерських човнів.
Турецький десант на берег півострова висадився на свято Покрови. 1 (12) жовтня о 9 годині ранку. І одразу ж після цього за наказом Гасан-паши всі кораблі було відведено. Щоб війська сміливо йшли в бій. Щоб не здавалися. І не сподівалися на евакуацію. А флот підтримував їх вогнем.
В час початку висадки десанту генерал-аншеф Суворов був у церкві. Офіцери не стали чекати закінчення служби, щоб повідомити йому про початок важливої воєнної операції. Вони звернулися до нього одразу ж. Тоді, перебуваючи в церкві, він заборонив відкривати вогонь у відповідь туркам. О.В.Суворов наказав чекати. Чекати, поки висадяться всі турецькі війська. Абсолютно всі.
Хід історичного бою
До Кінбурнської фортеці турецькі війська наблизилися в перший день. На півострові тоді перебувало 1 500 осіб піхоти. Крім них, ще 2 500 легкої кінноти та піхоти були в резерві. Вони стояли у 30 верстах позаду від фортеці.
Контратака розпочалася лише коли турки були вже за 200 кроків від стін фортеці. З усіх наявних гармат пролунали постріли. Потужні постріли. З лівої сторони удар завдав загін Іловайського полковника. Його військові обійшли фортецю узбережжям Чорного моря. На правому фланзі вдарив Орловський піхотний полк. Ним командував досвідчений генерал-майор Река. А ось батальйон Козловського полку, який перебував під безпосереднім командуванням Суворова, завдав удару з деяким запізненням.
Однак, контратака не завершилась успіхом. Орловський полк зазнав серйозних втрат.
Та й сам генерал-аншеф Суворов ледь не загинув. Турецькі яничари картеччю поранили його в бік. Своїм життям тоді він завдячував гренадеру Івану Новікову, який ризикуючи собою кинувся рятувати командира. Тож росіяни відійшли. Вони були змушені відійти.
Перемога Росії в історичній битві
Переломним моментом цієї складної ситуації стала лише висадка козацького десанту Лиманської флотилії та відмова задунайських козаків. Тих, котрі йшли допомагати туркам, воювати проти “братів-запорожців”.
Друга контратака за участі резервних сил стала більш успішною. Турецькі війська зазнали серйозних втрат. Їх вдалося витіснити з коси. Тож Гасан-паша був змушений евакуювати своїх військових на кораблі. В цій атаці Суворов знову був поранений. Тепер вже в руку.
Ця перемога стала першим великим досягненням російських військ у війні 1787-1792 років. Після Кінбурнської баталії обидві сторони відсторонилися від активних бойових дій. Росія хотіла встигнути набрати достатню кількість військових та добудувати Чорноморський флот. А Туреччина намагалася перевезти нові війська для нападу на Херсон та захисту Очакова. В морське місто на Миколаївщині було направлено другу турецьку ескадру. Вона складалася із 50 бойових кораблів. Ескадру очолив капудан-паша Ескі Гасан.
Російська імператриця Катерина ІІ дуже оцінила перемогу при Кінбурні. Тоді вона нагородила Суворова орденом Андрія Первозванного. А для всіх інших військових, які відзначились у важливій баталії, було випущено спеціальну медаль.
Про облогу Очакова
Неабияке значення у воєнній історії Миколаївщини має й так зване “Очаківське сидіння”. Ця битва відбулась у 1788-му році. Вона теж завершилась перемогою Росії.
В тому році основні військові дії розгорталися неподалік Дніпровсько-Бузького лиману.
Тоді поблизу Очакова козацьке військо на чолі з Сидорем Білим та російська парусна ескадра, якою командував Джон Поль Джонс, атакували і розгромили ворожий флот турків.
Для потужного штурму було сформовано шість колон. Завданням 1-ої та 2-ої був штурм замку Гасан-паші, 3-ої — атака ретраншемент з півночі, 4-ої — зі сходу, намагаючись не допустити відходу захисників ретраншементу у фортецю, 5-ої і 6-ої — атак самої фортеці. Загальний наступ росіян розпочався 6 грудня о 6-ій ранку. Тоді був 23-градусний мороз. Але і він не завадив вибивати турків зі своїх позицій в Очакові.
Цей штурм увійшов в історію як надзвичайно кровопролитний. 1-ій і 2-ій колоні вдалося захопити земляні укріплення між замком Гасан-паші та Очаковом. Колона на чолі з полковником Мекнобом атакувала і захопила замок.
З-я колона внаслідок штурму втратила свого командувача – генерал-майора Волконського. На чолі з ним військові активно атакували земляні укріплення в центральній частині. А під командуванням полковника Юргенца колона підійшла аж до самих стін фортеці.
4-а колона на чолі з генерал-лейтенантом Долгоруковим в результаті штикової битви також вийшла до кріпосних воріт та зайняла турецькі польові укріплення. А 5-а і 6-а колони проривалися крізь земляні укріплення ворога. І теж вийшли до бастіонів фортеці.
В Очаківській битві брали участь також і українські козаки. Вони штурмували один з флангів армійських підрозділів та атакували з козацької флотилії. Козаки по замерзлому лиману пробиралися до південної сторони Очаківської фортеці. Наступаючі війська по льоду волокли за собою й гармати… А під прикриттям артилерії гренадери дісталися кріпосної стіни й заволоділи нею. Бій в самій фортеці тривав приблизно 1 годину. Він завершився блискучою перемогою росіян. А ось турки зазнали серйозних кількатисячних особових втрат.