За історію міста у кріслі мера були різні люди. З різними захопленнями, кар’єрами, хобі. Більшість їхніх імен миколаївці пам’ятають. Когось за щось хороше, когось за щось погане. Але ім’я Євгена Штемберова мало хто пам’ятає. Навіть у будівлі мерії цю людину згадують вкрай рідко. Можливо у всьому провиною є те, що Євген Миколайович пробув мером лише три місяці – з жовтня 1929 року до січня 1930 року.

Занадто короткий термін, щоб запам’ятатися миколаївцям як мер. Попри таку не тривалу кар’єру міського голови, Штемберов встиг зробити для Миколаєва багато інших значущих справ. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Втрачена біографія

Про життя Євгена Штемберова відомо дуже мало. Народився він 1984 року. Місце народження загубилося між сторінками історії, як і відомості про його сім’ю та походження. Відомо лише, що мав доньку Раїсу. Помер Євген Миколайович у Миколаєві у 1967 році.

Більшість свого життя Штемберов присвятив роботі в трамвайному депо. У крісло мера його привів безлад, який відбувається в 1929 році в країні в цілому. Відмінна реформа, що тривала, призвела до того, що Штемберова призначили головою міської ради, тобто він став мером Миколаєва.

Політична кар’єра Євгена Миколайовича була дуже короткою. Чого не можна сказати про іншу його роботу – управління трамвайним депо. З ним він справлявся чудово. І навіть попри те, що прийняв справу, коли до кризи залишалося зовсім небагато. Найскладніший для миколаївських трамваїв час, ліг на плечі Євгена Миколайовича.

Пік кризи

На початку 30-х років 20 століття в Миколаєві значно зросла кількість мешканців, що принесло в собі стрімке зростання навантаження на трамваї. Адже на той час вони були єдиними представниками міського транспорту.

Раз у раз до депо доставляли вагони з колесами, що лопнули, продавленим дахом, перекошеними бортами. Пасажирів було так багато, що не тільки вагони були забиті повно-повнісінько, а й дах та борти. Миколаївці на ходу застрибували на нижню сходинку трамвая і так їхали. Це небезпечно було для їхнього життя і шкодило самим вагонам. Все це призвело до того, що в серпні 1933 року на обліку миколаївського трамвайного депо залишилося лише два придатні вагони.

Штемберов неодноразово намагався привернути увагу вищих посадових осіб до проблеми миколаївських трамваїв. Тоді вже на посаді міського голови був Юлій Юлійович Вишневський, який теж обіймав цю посаду недовго.

Нові вагони не видавали, а старі лагодити вже не було чим. У 1932 році трампарк отримав лише 2% необхідних матеріалів. Це крапля у морі. Штемберов і комісії збирав з приводу цієї проблеми, і інтерв’ю давав, і у всіх просив допомоги, але уникнути кризи не вийшло. Міські голови змінювалися одна за одною, а проблему ніхто не вирішував.

Низка неординарних рішень

Трамвайні деталі постійно зношувалися, а замінити їх було складно. На той час ходова частина трамвая складалася з бронзи. І замінити її можна було тільки на таку ж бронзову, але металу було дуже мало, і на потреби трамвайних депо просто не виділяли. А в країні їх було чимало. Тоді Штемберов увімкнув фантазію і знайшов вихід із ситуації.

У краєзнавчому музеї зберігалося три бронзові гармати царських часів. Євген Миколайович звернувся до міської ради та домігся дозволу перетопити гармати та відлити нові деталі. У 21 столітті таке не дозволили б. Але тоді вже пройшла революція, і їх визнали не більше ніж символом колишнього режиму з яким боролися.

Працівники краєзнавчого музею протестували проти такого рішення, але все це зайняло надто багато часу. Повернути вдалося лише одну гармату. Решта пішла на браву справу.

Крім уміння знаходити неординарні шляхи вирішення, Євген Миколайович мав ще й неймовірний натиск і силу переконання. Йому вдалося отримати від Москви наряди на нові вагони. Все це сприяло тому, що трамвайну кризу вдалося перемогти до кінця 1933 року. Восени 33-го року вулицями Миколаєва курсувало понад 20 вагонів. Того ж року продовжували прокладати нові трамвайні колії, розповсюджуючи їхню мережу по всьому місту.

Проблеми, що зійшли з рейок

Всупереч наявності нових вагонів та налагодженого ремонту наявних, миколаївський трамвайний парк все одно стикався з низкою різних проблем. Однією з яких стала низка судових справ у 1936 році. У травні на розі вулиць Скороходова та 6-та слобідська два вагони зіткнулися та перекинулися на бік.

Цю подію не обійшла стороною військова прокуратура. Було порушено справу проти вагоновожатої. У її діяннях шукали правопорушення. І знайти їх було не складно. Адже жінка була за кермом лише 4 дні. Справу ретельно розслідували та висунули звинувачення не лише вагоновожатій, а й керівникам трампарку, зокрема Штемберові. Можливо, справу “спустили б на гальмах”, якби не ще одна аварія буквально через два дні. Одеський суд розглядав ці справи. У тому, що сталося, було звинувачено вісім працівників трампарку. Їх звинувачували в недбалому ставленні до ремонту, безвідповідальності, фінансових крадіжках. Усіх учасників процесу засудили. 

Штемберову винесли вердикт – один рік примусових робіт. За документами, протягом цього терміну директором трампарку були інші люди, але Штемберів відбув своє покарання на безпосередньому місці роботи.

Євгену Миколайовичу пощастило. На той час це був дуже м’який вирок. Інші трамвайники за подібні справи отримали вироки набагато серйозніші. Час судів був важким для Штембера, але це врятувало його від репресій 1937 року. Хто б міг подумати, що наявність кримінального рядка врятує.

Успіхи колективу

Старання Штемберова та всіх працівників призвели до того, що у 1940 роках у Миколаєві було понад 40 кілометрів трамвайних колій. А кількість вагонів перевалила за 70. Попри всі проблеми і те, що відбувається в державі, Штемберів невтомно працював над розвитком трампарку. Хоча з початку Великої Вітчизняної війни Штемберів із сім’єю евакуювався до Астраханської області, але після війни він повернувся до улюбленої справи. І вже 1946 року знову було призначено начальником трамвайного управління.

30-ті роки вже стали стиратися з пам’яті людей, але проблеми трампарку були ті самі. Знову виникла гостра нестача вагонів. І Штемберів знову став оббивати пороги чиновників і комісій, щоб видобути для Миколаєва нові вагони та матеріали для ремонту решти.

Крім нових вагонів, Штемберів не забував про колектив трампарку. Він зміг “вибити” для своїх співробітників чотириповерховий будинок на 32 квартири. Його будівництво завершили у 1956 році. І тоді було виявлено, що планування не підійшло співробітникам міської ради. Розташовувався будинок на вулиці Московській, 4а. Саме завдяки тому, що міськрада забракувала будинок, Штемберову вдалося його отримати. Саме в цьому будинку він мешкав до кінця своїх днів.

До цього він мешкав у відомчій квартирі на Дунаєва.

Життя одного з мерів міста було простим. На роботу він їздив у простій бричці, запряженій лише одним конем. Лише у 50-х роках Євген Миколайович купив собі автомобіль. Хоча їздив на ньому рідко, бо той часто ламався.

Жив у простій квартирі, про яку знали усі городяни. Миколаївці нерідко приходили під його вікна, щоб висловити своє незадоволення, що накопичилося, з приводу міського транспорту. Сам Штемберів нічого не мав проти мітингів під своїми вікнами, оскільки сам був ще тим революціонером. Неодноразово брав участь у різних мітингах та протестах. Можливо, саме любов Штемберова до простого народу завадила йому побудувати кар’єру в політиці. Його мерське правління тривало недовго. Після нього він неодноразово завдавав незручностей чиновникам, приходячи до них з тими чи іншими вимогами. Він вимагав абсолютно все – від нового трамвая до допомоги сусідів. Така здатність могла б послужити добру службу місту, але доля розпорядилася інакше.