Загалом усі знають ім’я першого мера та чинного мера. Історії градоначальників рідко вирізняються якимись неймовірними подіями. А для Миколаєва взагалі характерні мери з неповним терміном правління.

Але це не скасовує необхідності знати людей, які в різний час керували Миколаєвом. А особливо коли йдеться і про справжніх “господарів” міста.

Одним із таких людей був Анатолій Олійник. Він був мером з квітня 1998 року до лютого 2000 року. Що ж встиг зробити чи зробити для міста? Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

З робітничого класу

Про сім’ю майбутнього мера мало що відомо. Лише те, що вони були з робітничого класу. Прості роботяги, які все життя працювали на заводі, чесно заробляючи собі на хліб. До цього вони привчали й свого сина.

Народився Олійник не в Миколаєві. У знамените місто корабелів його родина перебралася після Другої світової війни. До 1984 року життя Олексія Анатолійовича було простим і в чомусь передбачуваним. До політичних вершин йому було далеко. Він закінчив місцеву школу №16, працював на заводі ЗБВ (залізобетонних конструкцій), потім служив у армії.

Окрім роботи Олійник багато навчався. Він закінчив Миколаївський будівельний технікум, згодом навчався в Одеському інженерно-будівельному інституті, а потім Київська вища партійна школа. Кожен виш був необхідний йому для просування кар’єрними сходами. Новий диплом дозволяв йому з кожним роком обіймати вищі посади. Так, у 1975 році він був головним інженером ЗБВ. А потім, аж до 1984 року, був директором цього заводу. Бувши вихідцем із простої робочої сім’ї, він зміг дослужитися з простого працівника заводу до його директора.

Новий період у житті

Політична кар’єра Олійника розпочалася ще за часів Радянського Союзу. Вперше його обрали головою виконавчого комітету одного з районів Миколаєва ще далекого 1984 року. Зараз, щоб потрапити в політику, не потрібно проходити всі кар’єрні щаблі, а тоді шлях був досить довгим. Хоча таке поняття, як “кумівство” існувало і тоді. Але, Анатолій Олійник був із простої сім’ї, і про якісь зв’язки не могло йтися й мови.

За радянських часів існувала практика, що “криворуких” працівників постійно відправляли на підвищення. Мовляв, щоби не заважали їм на виробництві, нехай сидять у кабінетах і керують. Але це, мабуть, не про Олійника. Він уміло керував на кожній зі своїх посад.

Анатолій Олексійович прийшов на посаду мера в економічно складний час для міста. І лише його суворий та чіткий контроль витрат дозволили Миколаєву швидко вибратися з боргової ями.

Завдяки його чуйному управлінню було перебудовано та розширено дорожнє покриття проспекту Героїв Сталінграда. Саме йому миколаївці вдячні за сучасний проспект. Мешканці Варварівки та Матвіївки може й не зрозуміти ім’я цього мера, але саме він сприяв газифікації цих районів.

Крім доброустрою міста та проведення комунікацій, Олійник сприяв створенню центру реабілітації для дітей-інвалідів та центру соціальної допомоги самотнім та престарілим.

Олексій Анатолійович багато зробив для Миколаєва за той невеликий термін, що був на посаді мера. Він активно забудовував місто, закладав будівництво шкіл у віддалених районах міста, закладав собори. Олійник не був чистокровним уродженцем міста, але він усе робила на своїй посаді, щоб сприяти його процвітанню. І напевно зробив би ще більше, якби не помер раптово в лютому 2000 року. На жаль, він був хворий на рак. Хвороба не дозволила йому зробити ще багато добрих справ для міста.

За всі його старання і заслуги, швидше за все, його було б переобрано на другий термін, але на жаль, доля розпорядилася інакше.

Місто, для якого Анатолій Олексійович так багато зробив, всіляко вшановує його пам’ять. На ЮТЗ є вулиця його імені, школа №64 має ім’я Анатолія Олійника, а на будинку, де він працював понад десять років, висить меморіальна дошка. Щодня тисячі миколаївців проходять повз будинок №6 по вулиці Лягіна і не помічають її.