Щодня ми ходимо асфальтованими вулицями міста, їздимо на тролейбусі, називаємо Жовтневе та Варварівку районами міста, але чи знаємо ми завдяки кому це все зараз саме так. В історії Миколаєва була така людина, як Брюханов Микола Григорович. Він займав позицію мера не багато – не мало вісім років. Що ж він встиг за цей час зробити та за що миколаївці йому вдячні? Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Європою в чоботях
Народився Микола Григорович у Пензенській губернії у 1924 році. На жаль, його юність була затьмарена Великою Вітчизняною Війною. Відразу після закінчення школи він був призваний до Червоної Армії. Усі мрії та плани молодого Миколи закінчилися у цей момент. Він був призваний на боротьбу з фашистським режимом. На фронті Брюханов був радіофахівцем, зв’язківцем. У Митищах він закінчив спеціальну школу старших радіофахівців. І всю війну пройшов саме за цією спеціальністю. За свої героїчні вчинки на фронті він був нагороджений медаллю “За відвагу”.
Служити Миколі Григоровичу доводилося далеко від рідних країв. У момент перемоги союзних військ над нацизмом він був у Празі. На той момент він уже був начальником радіостанції командувача армії. Після перемоги він не повернувся додому. Продовжив службу вже на більш віддалених територіях – Австрія та Німеччина.
Після демобілізації в 1947 році, Брюханов повернувся додому в рідний Пензенський край, і продовжив там навчання в лісотехнічному технікумі. Освіта у цій сфері допомогла йому знайти роботу на знаменитому Чорноморському суднобудівному заводі у Миколаєві. Простіше кажучи, на ЧСЗ.
З тесляра до голови
На суднобудівному заводі Брюханов працював у деревообробному цеху. Він займався обробкою та створенням усіх дерев’яних частин кораблі. У свій час він працював помічником майстер, а потім уже і став повноцінним майстром.
Для просування кар’єрними сходами йому потрібна була вища освіта. І тоді він вступив до Миколаївського кораблебудівного інституту – НКІ. Новий диплом дозволив йому стати першим секретарем Заводського райкому КПРС.
У 1966 році він став головою Миколаївського міськвиконкому. І наступні вісім років справно виконував свої обов’язки.
Брюханов був добрим мером для Миколаєва. Часу даремно він не втрачав, займався розвитком усіх сфер життя миколаївців. Крім будівництва нових будинків та газифікації віддалених частин міста, він приділяв багато часу дозвілля городян. Саме за Миколи Григоровича було збудовано знаменитий кінотеатр “Юність”, який згодом став концерт-холом. Також він заклав будівництво Палацу культури та техніки суднобудівників. Миколаївцям завжди доводилося важко працювати на суднобудівних заводах і не тільки, і вони, як ніхто інший, потребували гарного відпочинку. Брюханов робив усе, щоб їм було де провести вихідні разом з усією родиною.
Крім дозвілля він всіляко намагався полегшити їхнє повсякденне життя миколаївців. Наприкінці 60-х – початку 70-х років минулого століття, далеко не всі вулиці міста були заасфальтовані. Це створювало масу незручностей городянам, особливо в осінньо-зимовий час. І Брюханов впритул займався цим питанням. Під час його управління більшість “голих” вулиць була вкрита асфальтом. Також він запустив міський тролейбус. Це стало гарною подією не лише для миколаївців, а й для трамваїв, які до цього брали весь пасажирський потік на себе.
За всі свої праці та грамотне управління ресурсами міста він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Життя після крісла мера
Коли термін правління Миколи Григоровича минув, він пішов працювати у добре знайому йому область – радіотехніку. Аж до 1994 року він був директором Південного виробничо-технічного підприємства.
Дане підприємство займалося створенням радіо комплексів здатних керувати супутниками та космічними апаратами. Також на підприємстві займалися горизонтальною радіолокацією. Свої навички, отримані в ході навчання і на війні, Микола Григорович застосував у дослідженні космосу. Створені ним та його колективом комплекси неодноразово послужили добру службу науці.
У 1994 році Брюханов вийшов на пенсію і припинив будь-яку наукову чи управлінську діяльність. Помер Микола Григорович у віці 91 року.
За всі його заслуги перед Миколаєвом та городянами його нагородили званням “Почесний громадянин Миколаєва”. І справді є за що. Микола Григорович один із небагатьох мерів міста, які справді працювали на це місто. І за той невеликий термін, що він пробув під час управління, він встиг зробити дуже багато.