Миколаїв, знаний як серце кораблебудування, зберігає темну сторону своєї історії. Напівзабуту, затінену буремними подіями… Контрабандисти, пірати, гучні пограбування і бандитські “малини” – це не вигадка. Це все справжні сторінки міського минулого. А ось що ховалося за фасадами купецьких будинків, під дахами заїжджих дворів і в підземеллях суднобудівного міста? Цей лонгрід на сайті mykolaiv-yes.com.ua про те, як Миколаїв жив у паралельному світі – світі злочину, ризику й неймовірних пригод.
Контрабанда та морські розбої
Варто згадати, що Миколаїв був заснований у 1789 році як центр кораблебудування та управління Чорноморським флотом. Свою першу митну службу він отримав у 1793 році. Та попри це, він довго залишався “закритим” військовим портом. Без іноземних суден.
До 1860 року щорічний обіг хліба на миколаївських ринках становив близько 1 700 000 рублів. Однак його переправляли через порт сусідньої Одеси. Бо він був “вільний”. Це стало причиною тіньової економіки. Просто колосального масштабу…
Внутрішні митні кордони Російської імперії (1721-1917 років) сприяли тому, що з Бессарабії в центр країни потай переправляли чай, тютюн, дорогоцінні метали, хутра й дрібні металеві вироби. То були класичні товари контрабанди XIX століття.
У 1862 році губернатор Богдан фон Глазенап у Миколаєві відкрив перший комерційний порт. Так наше місто стало третім за обсягом товарообігу на Чорному морі. А поряд із законними експортними вантажами марганцевих та залізних руд і зерна почали стрімко зростати незаконні перевезення й контрабандних товарів.
Попри те, що митні збори в 1888 році сягнули понад 90 000 рублів, а до 1898 року – більше ніж 612 000 рублів, контрабандисти продовжували заробляти на чорному ринку. У такий спосіб вони створили майже незалежну бізнес-мережу просто під носом у влади.
“Тузькин двір”
У самому серці Миколаєва, на колишній Різдвяній вулиці (сучасна Героїв Рятувальників), між Великою Морською та Спаською, з 1822 року стояв будинок Дукарта. Або, як його згодом прозвали самі містяни – “Тузькин двір”. Це місце стало синонімом кримінального світу нашого міста.
Цей постоялий двір був зведений у 1822 році купцем другої гільдії, хліботорговцем Олександром Порфирійовичем Тузухіним. Спочатку тут жив зі своєю родиною виданий історик Микола Аркас. А з липня 1941 до лютого 1943 в будинку Дукартів жив Герой Радянського союзу розвідник Віктор Олександрович Лягін. Про це свідчить меморіальна дошка на фасаді.
Попри це будинок Дукарта швидко перетворився на осередок злочинності. Своїм дорогим виглядом він завжди притягував до себе шулерів, кишенькових злодіїв та гастролерів. До 1917 року поліція Миколаєва вважала це місце “малиною” для кримінальних елементів, але не вживала рішучих заходів для його ліквідації.
Наприклад, у березні 1913 року тут сталося одне з найзагадковіших пограбувань дореволюційного періоду. Тоді цей будинок втратив цінності на суму близько 50 тисяч рублів. Невідомі злочинці проникли всередину між десятою та одинадцятою годиною ранку, ймовірно, використавши складний механізм шпигунів у дверях. Вони вкрали коштовності, родинні реліквії та срібний посуд Аркасів.
Крики та гуркіт розбитого скла почули наймані робітники, які в той час перебували у будинку. Менше ніж за годину вони викликали поліцію. До справи одразу приступив штабскапітан Іван Петрович, який опитав понад двадцять сусідів із прилеглих будинків. Цей злочин довго розкривали. Але так і не розкрили… І це лише посилило репутацію двору як притулку для злочинців.
“Миколаївська банда”
У 1920-х роках Миколаїв став ареною для діяльності злочинного угруповання, відомого як “Миколаївська банда”. Це угруповання виникло на тлі політичної нестабільності та економічного занепаду після революції та громадянської війни.
Очолював банду колишній офіцер Російської імператорської армії Іван Петрович Коваленко. Після розпаду імперії у 1917 році він залишився без засобів до існування. Разом із ним діяли такі особи, як Микола Сергійович Литвиненко, відомий під прізвиськом “Литва”, та Олександр Іванович Гриценко, на прізвисько “Грек”.
Угруповання спеціалізувалося на пограбуваннях складів, банків та заможних громадян. Найбільший резонанс викликало пограбування Миколаївського комерційного банку 15 березня 1923 року. В той день було викрадено понад 500 тисяч карбованців.
“Миколаївська банда” діяла з особливою жорстокістю. Під час одного з нападів на склад на вулиці Адміральській було вбито трьох охоронців. Угруповання також займалося контрабандою зброї через порт, співпрацюючи з кримінальними елементами з Одеси та Херсона.
Правоохоронні органи довго не могли зупинити діяльність банди через корупцію та недостатнє фінансування. І лише 12 серпня 1925 року в результаті масштабної операції було заарештовано понад 30 членів угруповання, включаючи Коваленка та Литвиненка.
Судовий процес над “Миколаївською бандою” відбувся у квітні 1926 року і тривав два тижні. Коваленка та ще п’ятьох лідерів засудили до розстрілу. Всі інші члени угрупування отримали різні терміни ув’язнення. Цей процес став першим великим судовим розглядом організованої злочинності в Миколаєві.
Лихі 90‑ті
У 1990 році Радянський Союз вже тріщав по швах. Наш Миколаїв, як і більшість промислових міст України, поволі скочувався у безлад. Заводи ще працювали… Але лише за інерцією. Тож зарплати затримували. Першими на ці зміни відреагували кримінальні кола. Місто, що раніше славилося суднобудуванням, тепер дедалі більше ставало ареною для криміналу.
У 1991 році в центрі Миколаєва, на колишній Радянській (сучасна Соборна), було вбито підприємця Володимира Мартиненка – одного з перших, хто почав займатися “човниковим” бізнесом. Його розстріляли просто серед білого дня. Біля кафе “Мелодія”. Це стало переломним моментом. Криміналітет дав зрозуміти, хто тепер господар на вулицях.
Одними з найвідоміших банд у місті стали угруповання на чолі з Сергієм “Фашистом” Бондарем і Сергієм “Серьогою” Гриценком. Перша діяла в Інгульському районі, зокрема в районі Намиву. Друга контролювала Центральний район і частину Соляних.
До 1993 року Бондар мав під контролем два ринки – “Колос” і “Юліан”. Також він неформально “кришував” кілька магазинів побутової техніки. Після вибуху на стоянці біля ринку “Юліан”, внаслідок якого загинуло троє людей, влада почала проводити перші масові обшуки.
У квітні 1994 року в будинку №17 по вулиці Марка Кропивницького (колишня Потьомкінська) затримали трьох членів угруповання “Серьоги”. Вони мали при собі три пістолети Макарова, два автомати Калашникова та 400 грамів пластиду. Це був доказ того, що війна за територію між угрупуваннями вийшла на новий рівень.
Окремою сторінкою в історії 90-х став наркобізнес. У 1996 році Служба Безпеки України затримала групу осіб, які займалися виробництвом амфетаміну в підвалі гуртожитку на вулиці Космонавтів. Лабораторію очолював колишній хімік Чорноморського суднобудівного заводу Віталій Гончаров. У нього вилучили понад 12 кілограмів порошку і близько 70 тисяч доларів готівкою. На той час то була рекордна сума.
Джерела: