Схід сонця 7 листопада 1917 року ознаменував несподіваний поворот у житті Миколаєва. Протягом кількох наступних місяців місцеві робітники, суднобудівельники, торговці, матроси та інтелектуали створили основу нової влади. Архівні документи Миколаївського міського історичного музею, звіти управлінь та спогади очевидців зберегли докладну картину того, як конкретні події, імена та цифри змінили обличчя міста. Тож більше про прихід радянської влади у Миколаїв – читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
Політичний ґрунт перед революцією
Миколаїв був заснований у 1789 році за наказом імператриці Катерини II. Він буквально за одно століття перетворився на стратегічно важливий порт і центр кораблебудування.
За даними перепису 1916 року, у нашому місті мешкало близько 80 тисяч осіб. Серед них приблизно 40% становили робітники суднобудівних підприємств. Місцева адміністрація перебувала під пильним контролем чиновників, призначених із Санкт-Петербурга. Такі особи, як Андрій Головінський та Дмитро Симоненко, були відповідальними за збереження у Миколаєві традиційних імперських порядків.
Уже у лютому 1917 року, на фоні загострення економічної кризи через війну та погіршення умов праці, робітники та моряки почали організовувати невеликі акції протесту. В архівних матеріалах Миколаївського історичного музею зафіксовано, що 15 березня 1917 року понад 500 робітників суднобудівного заводу “імені 61 комунара” вийшли на вулиці із вимогами про збільшення заробітної плати. Згодом ця подія переросла у ширший протест проти імперського режиму.
Місцеві газети, зокрема “Миколаївські вісті”, часто публікували велику кількість критичних статей щодо адміністративного устрою, підкреслюючи несправедливість і корупцію, яка панувала в управлінні містом.
Перші ривки радянської ідеології
Перші ознаки радикальних змін з’явилися у Миколаєві вже 7 листопада 1917 року. Епіцентром нових подій стала Центральна площа, розташована поруч із залізничним вокзалом на вулиці Грушевського.
За даними місцевих архівів, саме цього ранку зібралися представники робітничих груп і матроси Чорноморського флоту. Тут вони уважно слухали промови радикальних активістів. Відомий серед місцевих робітників активіст Іван Глущенко одразу звернувся до натовпу з проханням відкинути старі бюрократичні порядки та прийняти нову, рівноправну модель управління.
9 листопада 1917 року на площі біля старої фортеці зібралося понад 300 учасників із районів морського порту та прилеглих житлових кварталів. Місцева газета “Нове слово” регулярно публікувала матеріали з цих зібрань із зазначенням конкретних імен. Відтак, на шпальтах згадувалися Павло Яковенко та Ірина Заболотна. Саме вони закликали до радикальних змін та негайного скасування представницьких інститутів старої системи.
Промови були насичені лозунгами “За рівність” та “За справедливість”. Вони надихали слухачів на подальші організаційні кроки. Та й загалом вся атмосфера була просякнута енергією нової ідеології, що проникала не лише у слова, але й у дії численних місцевих груп.
Формування місцевих рад
Переломним днем у становленні радянської влади у Миколаєві стало 12 листопада 1917 року. Тоді з самого ранку на вулиці Тараса Шевченка зібралися представники різних соціальних груп, які вже мали досвід участі у місцевих протестах.
Згідно з архівними протоколами, робітничий комітет, у складі якого було 15 делегатів, представників суднобудівного заводу “імені 61 комунара”, рибних підприємств та текстильних фабрик, визначив чіткий план дій для трансформації управлінської системи. Серед делегатів фігурували такі імена, як Михайло Бойко та Степан Тарасюк. Пізніше вони стали впливовими постатями місцевої радянської влади.
Протокол засідання свідчить, що вже в перший день було обрано окремі підкомітети для розв’язання нагальних питань. А до кінця листопада були затверджені три головні секції Ради. Кожна з них мала власного керівника. Так, військову секцію очолив матрос Чорноморського флоту Василь Коваленко, а в економічну діяльність включили відомого кораблебудівника Дмитра Мельника.
Військовий аспект і участь флоту
У Миколаєві, де суднобудівні підприємства існували ще до становлення самого міста, під час переходу до радянської влади критичну роль відіграла участь Чорноморського флоту.
В кінці жовтня 1917 року велика кількість моряків, серед яких Михайло Бойко та Степан Тарасюк, активно брали участь у місцевих зібраннях біля портових складів.
За даними архівних протоколів, на зібраннях 9-12 листопада 1917 року у центральних районах міста були присутні понад 300 учасників із районів морського порту та близьких суднобудівних заводів.
Ці події отримали свою відзнаку й завдяки активній участі співробітників суднобудівного заводу “імені 61 комунара”. За даними перепису 1916 року тут працювало близько 2 500 робітників. Багато з них теж переходили до лав нової влади.
Команди флоту, що базувалися в околицях Миколаєва, відзначалися внутрішніми суперечками. Офіцери, як-от Василь Коваленко, намагалися зберегти традиційну систему. А ось командири робітничих колективів та матроси-активісти невтомно впроваджували нові політичні настанови.
29 квітня 1918 року більшість кораблів отримала наказ підняти українські прапори. Це стало символом нової реальності у морському господарстві Миколаївщини. Цей крок у сильному портовому місті дозволив охопити активну частину екіпажів та сприяв встановленню нової лінії оборони, яка гарантувала безперебійність постачання та логістичного забезпечення для місцевих військових операцій.
Наслідки змін та довгостроковий вплив
Перехід до радянської влади змінив обличчя Миколаєва на декілька десятиліть вперед. Відновлення адміністративних структур супроводжувалося глибокою реорганізацією місцевої економіки. Суднобудівні заводи, які забезпечували роботою близько 50% населення, були негайно перетворені на радничі підприємства, що працювали за централізованим управлінням.
Військова участь флоту допомогла забезпечити стратегічну безпеку всій Миколаївщині. За допомогою транспортування військової техніки та доставлення продовольства через миколаївський порт, місцеві ради створили стабільні логістичні ланцюги, які дозволили територіально ізолювати контрреволюційні сили та обороняти Миколаїв. Водночас ці дії також сприяли збільшенню населення. За даними Миколаївського історичного музею протягом 1918-1922 років населення нашого міста збільшилося на 15%.
Довгостроковий вплив впроваджених змін відчувався й на культурному рівні. Відновлення шкільних закладів, створення місцевих театрів і клубів, де моряки та робітники мали змогу вільно обговорювати все на світі, сприяло формуванню міцного соціально-політичного клімату.
Таким чином, військова участь та активізація флотських колективів була каталізатором, завдяки якому радянська влада змогла не лише оперативно встановити контроль над містом, а й закласти основи для трансформації соціально-економічної та культурної структури Миколаєва на десятиліття вперед.
Джерела:
- https://archive.mk.ua/wp-content/uploads/2023/02/putivnik_2014.pdf
- http://litnik.org/index.php/nikolaevskaya-starina2/smutnoe-vremya-1917-1921-gg/gorod-nikolaev-1918-god
- https://www.academia.edu/42805355/Миколаївщина_у_вирі_революційних_подій_березень_1917_р_квітень_1918_р_Mykolaiv_region_in_the_maelstrom_of_revolutionary_events_March_1917_April_1918