Друга світова війна принесла Миколаєву не лише руйнування, а й численні історії мужності та самопожертви. У часи жорстокої нацистської окупації велика кількість місцевих мешканців ризикували своїм життям… Ризикували, щоб врятувати від репресій своїх сусідів-євреїв. Ці історії сповнені імен героїв, точних дат і місць, що увіковічують людську гідність навіть у найтемніші часи. У цьому лонгріді на сайті mykolaiv-yes.com.ua ми детально розкриємо героїчні вчинки миколаївців, вплив цих подій на сучасне місто та згадаємо подвиги, які залишилися в історії нашого міста.
Початок окупації та перші акти допомоги
22 червня 1941-го року розпочалася операція “Барбаросса”. То була найкривавіша фаза Другої світової війни. Вона призвела до швидкої окупації Миколаєва – 16 серпня того ж року.
До початку Другої світової у Миколаєві проживало близько 25 тис. євреїв. Це складало більш ніж 18% населення. З приходом нацистів більшість із них опинилися в гетто, створеному на території Заводського району. Зокрема поблизу сучасної вулиці Є. Логінова.
Одним із перших героїв, які наважилися допомагати, був місцевий лікар Олександр Мельничук (1898-1974). Він перетворив підвал своєї лікарні на прихисток, де євреїв видавали за тяжкохворих пацієнтів.
Протягом 1941-1943 років Мельничук врятував 18 осіб. Серед них були діти та літні люди. Олександр також забезпечував їх ліками, харчовими продуктами та несправжніми документами.
Серед врятованих була й дівчинка Сара Левіна. У 1991-му році вона відвідала Миколаїв і залишила запис у книзі музею Голокосту. У післявоєнних трибуналах ім’я Мельничука згадувалося як приклад виняткової мужності.
Порятунок у Корабельному районі
Родина Василюків, яка мешкала на сучасній вулиці Марка Кропивницького, стала символом людяності. Петро Василюк (1902-1963), його дружина Марія (1905-1987) та їх троє дітей ризикували всім, аби врятувати життя двох єврейських сиріт – Рахель (1934-го р.н.) і Симону (1936-го р.н.). У вересні 1942-го, під час масових облав, Василюки сховали цих діток у спеціально облаштованому підвалі. Він був замаскований під склад для зберігання овочів.
Марія виготовляла фальшиві свідоцтва про хрещення. Петро, своєю чергою, працював на суднобудівному заводі, щоб забезпечити родину їжею. Їх будинок був відомий як місце, де можна знайти тимчасовий притулок. У 1965-му році сім’я Василюків отримала звання “Праведників народів світу” від організації “Яд Вашем”.
Чорноморський суднобудівний завод
Один із найактивніших підпільних рухів у Миколаєві діяв на території Чорноморського суднобудівного заводу. Його очолював інженер Іван Вовк (1908-1945). Цей завод став прихистком для багатьох євреїв, які рятувалися від нацистських переслідувань.
У жовтні 1943-го року підпільники врятували конструктора Абрама Штейнмана (1910–1981), підробивши для нього документи. Штейнман працював у підпільній майстерні заводу, де розробляли деталі для радянських партизанських загонів. Згодом він приєднався до партизанського загону у Балабанівському лісі.
Іван Вовк організував понад 30 успішних операцій. Зокрема постачання продовольства до гетто й евакуацію єврейських дітей. У грудні 1943-го, коли німці виявили підпільну діяльність, його заарештували та стратили. Але ця справа продовжувалася іншими членами заводу.
Завдяки діям Івана Вовка та його команди було врятовано понад 25 осіб. Архіви Миколаївського обласного музею зберігають численні свідчення про ці героїчні вчинки. У 1983-му році на території заводу встановили меморіальну дошку на честь героїв-партизанів.
Про рятівників у рясах
Одним із головних прихистків для миколаївських євреїв під час Другої світової війни стала Церква Святого Миколая, розташована на Великій Морській. Священник Григорій Карпенко (1889-1952) та диякон Андрій Сироватський (1895-1947) активно видавали підроблені свідоцтва про хрещення. Завдяки їхній сміливості сім’я Гольдманів, яка складалася з п’яти осіб, змогла уникнути депортації.
У листопаді 1942-го року, під час масових облав, Карпенко організував евакуацію єврейських родин через підземні ходи, які з’єднували церкву з околицями Миколаєва. Андрій Сироватський особисто супроводжував людей до безпечних місць.
Відомо, що під час окупації вони врятували понад 35 осіб. Зокрема дітей і жінок. У 1997-му році Григорія Карпенка було посмертно нагороджено орденом “За мужність”, а його ім’я увічнене на меморіальній дошці біля храму.
Миколаївські жінки-героїні
Анна Лісовська (1912-1980), вчителька з Варварівки, протягом двох років приховувала свою колегу Сару Бройде (1909-го р.н.). Просто на горищі свого будинку. Тут вона облаштувала кімнату з вентиляцією та звукоізоляцією. До слова, будинок був розташований на сучасній вулиці Миколаївській.
Анна організувала систему передачі їжі через спеціальний люк. У грудні 1943-го року, під час облави, завдяки вільному володінню німецькою вона переконала окупантів, що в її будинку немає євреїв.
Сара Бройде, працюючи вчителькою в окупованому Миколаєві, залишила цінні свідчення про життя в окупації. Вони стали основою для досліджень місцевих істориків.
У 1946-му році Сара назвала Анну своїм “ангелом-охоронцем” на судовому процесі в Гаазі. А у 2020-му році у Варварівці, рідному селі Лісовської, було встановлено меморіальну дошку на її честь.
Партизанський загін “Миколаївські месники”
Партизанський загін “Миколаївські месники” очолював Дмитро Гайдук (1915-1989). Він проводив операції у лісах і болотах навколо Миколаєва проти німецьких окупантів та їхніх союзників.
Загін складався переважно з місцевих жителів. З тих, хто глибоко знав територію та безстрашно боровся за свободу свого міста. Вони проводили диверсії на залізничних шляхах, знищували техніку противника та руйнували комунікації.
У лютому 1944-го року “Миколаївські месники” успішно здійснили операцію з підриву залізничного моста. Це затримало постачання для німецьких військ. Загалом цей загін вважався одним з найсміливіших партизанських груп. Його боротьба суттєво допомогла у визволенні Миколаєва в березні 1944-го року.
У післявоєнні роки багато учасників загону отримали нагороди та визнання за свою мужність. А пам’ять про їх подвиги увічнено в численних монументах, встановлених на по всій Миколаївщині. У 1974-му році на честь “Миколаївських месників” було відкрито меморіал у лісі поблизу села Клинці. Бо саме тут вони успішно проводили велику кількість своїх операцій.
Післявоєнне відновлення
У 1944-му році наше місто знову почало відбудовуватися. Проте пам’ять про подвиги місцевих жителів, які ризикували своїм життям, рятуючи інших, залишалася важливою частиною колективної пам’яті. Багато тих людей, які пережили окупацію, активно брали участь у відбудові Миколаєва та радянської України. Вони також були визнані героями, і їхні історії стали невід’ємною частиною національної історії та культури.
В кінці першої чверті XXI століття Миколаїв продовжує шанувати пам’ять про тих, хто стояв на захисті людяності під час Другої світової війни. Музеї, меморіальні дошки, наукові дослідження, документальні фільми… Все це зберігає героїчні сторінки історії Миколаєва та його мешканців.
Вшанування подвигів миколаївців, їхніх актів самопожертви й відваги – це частина національного виховання нових поколінь, які повинні знати, що навіть у найтемніші часи існує місце для героїзму і гуманізму.
Пам’ять про цих героїв, що готові були віддати своє життя заради порятунку інших, продовжує жити в серцях людей, нагадуючи про важливість боротьби за свободу, гідність та людяність.