Микола Леонтович відомий тим нащадкам, які справді люблять та шанують історію, своє просвітницькою та громадською роботою. За роки його перебування на посаді мера Миколаєва у місті з’явилися кінотеатри, нові заклади освіти, промислові підприємства та музеї. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Кроки до статусу міського голови
Він народився у 1876 році холодним грудневим днем у Єлисаветграді (тепер Кропивницький). Батько — мировий суддя, мати — вчителька музики. Дворянська родина. Звичайно, від народження хлопчика було зумовлено, що на нього чекає світле майбутнє. Але так тільки казалося.
У 1898 році Микола Павлович здобув вищу освіту в Імператорському училищі правознавства в Петербурзі. По закінченню він отримав звання губернського секретаря. У свою студентську бутність талановитий молодий чоловік написав музику до одного з романсів.
У 1901 році Леонтович приїхав до Миколаєва, де й залишився на все життя. Він займався особовими дорученнями при градоначальнику міста, а пізніше працював у громадському міському управлінні. Завдяки власному розуму, освіченості та працьовитості Микола Павлович поступово дослужився до секретаря Миколаївської управи та думи. У 1906 році Леонтовича обрали заступником міського голови. А це вже досить серйозний кар’єрний прорив. Минуло з тієї пори три роки, коли амбітний посадовець став миколаївським міським головою (1909-1912 рр.). Потім його обрали й на другий термін (до 1917 року).
Політичні вподобання
Леонтович точно знав, чого він прагне. Перелік його посад та статусів є величезним. Він був гласним у міській думі, членом Миколаївського відділу Російського товариства охорони народного здоров’я, особливого Комітету піклування про народну тверезість, головою санітарно-статистичного бюро тощо. Щодо політичних уподобань — Леонтович деякий час мудро уникав різних політичних партій. Але все ж-таки його погляди були найближчими до промислових миколаївських кіл.
У часи Першої світової Микола Павлович був керівником Миколаївського районного воєнно-промислового комітету, який опікувався питаннями постачання армії та флоту зброєю та забезпеченням. Коли стало відомо, що цар Микола II відрікся від престолу, а інститут самодержавства ліквідовано, Леонтович поставився до цього позитивно. Міський голова взяв слово перед членами Думи та закликав всіх надати підтримку тимчасовому комітету Держдуми. 17 березня 1917 року Микола Павлович прийняв присягу на вірність Тимчасовому Уряду, адже був йому зобов’язаний своєю посадою.
Життя міста у часи головування Леонтовича
Микола Леонтович розпускав поліцію, а на її місці було створено міліцію. Звільнялися всі класні чини, службовці вільного наймання, городові. Всі військовозобов’язані мали стати на облік та підлягали мобілізації. Строго заборонялося критикувати дії Тимчасового Уряду. Тих, хто порушував, арештовували. Градоначальник Леонтович визволяв політичних в’язнів. А тих, хто був засуджений за карний злочин, відправляли на фронт.
Леонтович виконував свої обов’язки на посаді міського голови до 1917 року. Під час громадянської війни він вже займався іншою діяльністю — працював директором музею живої природи «Акваріум».
За роки керування містом Леонтовичем був відкритий перший кінотеатр у 1908 році. Також у той самий період розпочали свою роботу вчительський інститут та друга чоловіча гімназія. У 1914-1915 рр. запрацювали художній музей та музей навчальних приладів Миколаївських міських початкових училищ. У 1911 році життя побачив суднобудівний завод «Руссуд», а чотири роки по тому — Трубочний і електромеханічний завод.
На початку своєї кар’єри градоначальника Микола Леонтович визначив проблематику санітарного стану Миколаєва та наголосив на необхідності будівництва каналізаційних систем та додаткового водопроводу. На водопровідну мережу прийшлося значне навантаження. Відкривали нові колодязі, саме в такий спосіб реалізовували збільшення потужностей. У 1913 році за запрошенням Леонтовича до Миколаєва приїхав головний медінспектор професор Малиновський. Після того, як він «дав добро», водопровідна мережа поступово ширилася навіть віддаленими районами міста.
В процесі будівництва миколаївської водопровідної системи використовували передові технології тих часів. Правильний підхід та розрахунок дозволили стати миколаївському водопроводу одним з найкращих в Україні за багатьма ознаками.
За особистим сприянням Леонтовича остаточно завершилися процеси з будівництва каналізаційних систем, було наведено лад в центрі міста, чітко контролювалася робота уповноважених осіб, які займалися розширенням міської електростанції тощо.
З 1911 по 1916 рр. покращення зазнала Миколаївська міська лікарня. Відтоді лікуванню інфекційних хворих приділяли більше професійної уваги. Матеріальна база лікарні постійно поповнювалася. За Леонтовича там влаштували каналізацію, пральню, приміщення для інфекційних хворих на вісімдесят чотири місця, рентгенкабінет.
У темну добу Першої світової війни міська дума фінансувала організацію лазаретів для військовослужбовців.
Освітянин та меценат
Чимало сил та ресурсів Микола Павлович зосереджував на розвитку освітянської галузі. Він докладав максимум зусиль для подальшого розвитку загальної початкової освіти в Миколаєві. Спочатку планувалося відкрити одинадцять училищ початкового рівня в самому місті та одне на хуторі Водопій. Перехід до загальної початкової освіти на території миколаївського градоначальства планувалося завершити до 1920 року.
Три роки реформ дали результат — відкрили 4 початкових училища. З 1912 р. всі школи грамотності саме так й називалися. На жаль, перехід так і не було завершено, адже спочатку завадила Перша світова, а потім громадянська війна.
Треба додати, що Микола Павлович був дійсно ентузіастом. Він хотів, щоб усі галузі міського життя процвітали та розвивалися. Багато для нього означала й духовність. За його власні кошти було споруджено дзвіницю Касперівської церкви.
Легендарний музей
У 1901 році в Миколаєві відкрився приватний музей «Акваріум». Цю подію вважають ледь не головною заслугою Миколи Леонтовича. До революції музей значився власністю міського голови, був розташований в його будинку і радо приймав всіх охочих. При закладі у 1905 році було створено дендрарій, площа якого складала близько 1 гектару. Тут зростали близько тридцяти п’яти видів дерев, зокрема, кримська сосна, гінкго, різні ялини, робінія рожева, ялівець віргінський тощо. Крім дерев там також можна було подивитися на рідкісні рослини, за якими ретельно доглядали.
У 1918 році музей націоналізували. Під час Першої світової та німецької окупації він значно постраждав. Музей знову став приймати відвідувачів у 1922 році. Тоді «Акваріум» міг похвалитися близько 6 тисячами експонатів екзотичних риб, земноводних, рослин. До кінця того ж року музей безплатно відвідали майже сорок тисяч осіб. У 1920-ті роки подібного музею не було в жодному місті Радянського Союзу. Його першим директором був призначений саме Микола Леонтович, який водночас був також членом Спілки робітників освіти та членом секції наукових робітників. У 1925 році при музеї відкрили зоовідділ, а сам заклад отримав нову назву — «Акваріум-зоосад».
Репресії НКВС
Але наукового співробітника та директора Леонтовича було звільнено у 1935 році. Його почали називати соціально-ворожим елементом. Колишньому міському голові прийшлося працювати головним касиром будівництва ТЕЦ. У 1937-у році його заарештували співробітники НКВС по обвинуваченню у контрреволюційній діяльності та участі у військово-офіцерській організації. Йому винесли вирок та посадили на 10 років. У 1939 році справу знову переглядали за власною скаргою в’язня. Після допитів вирок вирішили не міняти. Хворий та старий Микола Павлович був змушений терпіти несправедливі муки у застінках НКВС. Через виявлений в нього міокардит його визнали фізично непрацездатним. Друга скарга також залишилася без уваги. Що було далі з колишнім миколаївським головою, яскравим представником інтелігенції та вихідцем з дворянської родини, точно невідомо. Вже у 1957 році карну справу Леонтовича скасували за недоказовістю. Його реабілітували, але йому це було вже непотрібно. Історики припускають, що Леонтович помер у першій половині 1940-х років. Місце захоронення не встановлено.
Наукові та літературні кола Миколаєва пам’ятають, який внесок зробив для міста Микола Павлович Леонтович та шанують його пам’ять.