Кривава Друга світова війна тривала з 1 вересня 1939 р. аж до 2 вересня 1945 р. Ця безжальна війна забрала життя десятків тисяч людей… Та як жили миколаївці під час фашистської окупації? Як виживали наші прабабусі і прадідусі, які не встигли евакуюватися? А скільки ж миколаївців тоді загинуло?! Про ці страшні події важко згадувати. Дуже важко…
Детальніше про те, яким було життя на землях Миколаївщини під час фашистської окупації, та як сюди прийшли радянські війська – читайте на mykolaiv-yes.com.ua.
Окупація Миколаєва гітлерівськими військами
Майже через два роки після початку Другої світової війни гітлерівські війська почали масово атакувати північне узбережжя Чорного моря. Це був далекий 1941-ий. Кривавий рік. 6 серпня 1941-го увійшло в історію Миколаєва назавжди. Тоді гітлерівські окупаційні війська перерізали дорогу між нашим Миколаєвом та сусідньою Одесою.
За тиждень фашисти були вже в місті. В рідному Миколаєві. 13 серпня 1941-го вони оточили частини 9-ї і 18-ї армій, які прорвалися потім з боями на схід. Та все ж, незабаром німці окупували Миколаїв повністю. І від 16 серпня миколаївці, які не встигли евакуюватися до більш безпечного місця, перебували під гітлерівською окупацію.
Центральна частина нашого міста була в складі рейхскомісаріату Україна – генеральний округ Миколаїв. Водночас, околиці на правому березі Південного Бугу тоді стали частиною румунського губернаторства Трансністрія.
У місті було розміщено штаб поліції безпеки і СД. Саме вони згодом розгорнули жорстокі репресії проти миколаївців. Зробили це з допомогою підрозділів військ СС і української допоміжної поліції. А ось генеральним комісаром нашого Миколаєва під час гітлерівської окупації був Евальд Опперман.
Знищення населення під час окупації
Після звільнення Миколаєва від гітлерівських військ, було створено спеціальну розслідувальну державну комісію. За її даними, під час окупації фашисти знищили близько 75 тисяч мирних жителів Миколаївщини та ще понад 30 тисяч військовополонених.
Лише в ході спланованої акції з ліквідації миколаївських євреїв, фашисти в мить вбили 10 тисяч людей. Вони не шкодували навіть маленьких дітей та сиріт. Не давали шансів на життя нікому… Знищили всіх. Сталося це неподалік головної дороги на Херсон. Крім цієї трагедії, ще від 25 до 50 тисяч миколаївців були вигнані в рабство. Безжальні гітлерівці знущалися з них як лише хотіли.
Люди масово гинули… Гинули від голоду. Гинули від холоду. Гинули, бо не мали жодного шансу вижити… Протягом трьох років окупації населення нашого Миколаєва скоротилося втричі. Тут проживало лише 65 тисяч людей. Хотілася б сказати, що більшість містян евакуювалися в більш безпечні місця. Евакуювалися, і їх долі склалися добре… Але ж ні. На жаль, ні. Виїхати з міста встигли лише кілька сотень мешканців. Всі інші залишилися. Залишилися в своїх домівках. Залишилися на своїй рідній землі… Залишилися помирати… Помирати під гнітом страшної окупації.
Жорстоко знищували населення Миколаївщини й румунські посібники фашистів. На окупованій частині області, неподалік села Богданівка, що в Доманівському районі, було створено концтабір. “Місце смерті”. Бо лише в кінці 1941-го року тут стратили близько 55 тисяч людей. Масове знищення мирного населення було приурочене до дня народження радянського лідера. Це відбувалося під назвою “Подарунок Сталіну”.
До слова, в це “місце смерті” румуни звозили євреїв з самої Румунії і Трансністрії. Всього тут було знищено близько 120 тисяч людей.
Опір фашистам
Не дивлячись на жорстоку окупаційну владу, у Миколаєві діяли підпільні організації, партизанські загони і радянські розвідувально-диверсійні групи. Їх усіх було приблизно 110. А через умови степового рельєфу місцевості, опір фашистам діяв переважно в населених пунктах. У його рядах значилися близько 25 тисяч осіб.
До прикладу, Миколаївський центр був однією з найпотужніших підпільних організацій. Він об’єднав понад тисячу миколаївських патріотів. Ним керував Віктор Лягін. Професійний розвідник, капітан НКВС під псевдонімом Корнєв. А ось у цивільному житті він був інженером.
У 1938 році в Ленінграді Віктор Лягін вступив на службу в НКВД. А вже згодом його відправили в США. Відправили виконувати спеціальні завдання по лінії науково-технічної розвідки. І це все було під дипломатичним прикриттям. Тут він отримував інформацію про військово-морське суднобудування. Інженерні знання в цьому йому неабияк знадобилися.
Корнєв повернувся на окуповану фашистами Миколаївщину в червні 1941-го. Він під виглядом простого робітника-інженера зображав лояльне відношення до нацистів. Та водночас професійний розвідник успішно передавав у центр важливу інформацію та організовував проти гітлерівських військ масштабні диверсії. Підпільники знищили у Миколаєві величезний склад з пальним, організували вибух на військовому аеродромі, регулярно псували заводське обладнання, розповсюджували патріотичні листівки…
У липні 1943-го окупанти розстріляли Віктора Лягіна. За півроку до цього його схопили через зраду одного з членів групи. Увесь цей час його жорстоко катували. Катували голодом і холодом… Намагалися вибити із нього хоч якусь інформацію. Втім, так нічого і не домоглися. Згодом йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Про Миколаївський десант
На початку весни 1944-го до Миколаєва підійшли війська СРСР. 10 березня авіація “Червоної армії” здійснила перший наліт на німецькі аеродроми на околицях міста. Протягом 13-26 березня 1944-го року радянські війська захопили одразу декілька населених пунктів на південних і східних підступах до міста. А ось сам Миколаїв гітлерівські війська добре укріпили та обороняли.
Незабаром командування армії СРСР прийняло рішення про висадку десанту на території Миколаївського порту. Сили 384-го окремого батальйону морської піхоти мали відвернути на себе частину сил гітлерівських військ під час вирішального наступу. В операції брали участь 55 добровольців. Ними командував старший лейтенант Костянтин Ольшанський.
Спочатку планувалося, що до порту десант дістанеться по лиману на понтонах. Однак, від цієї ідеї вирішили відмовитися. Через їх слабку керованість. Тож для висадки десанту знайшли рибальські човни. Усього їх було вісім. Десантників супроводжував і місцевий рибалка – Андрій Андрєєв.
В ніч на 26 березня 1944-го 55 десантників вирушили з Богоявленського в бік Миколаєва. По лиману. О 4 годині 15 хвилин вони вже висадилися в Миколаївському порту. Миттєво зняли вартових і захопили бетонний елеватор. Коли про це дізналися фашисти, то вони подумали що це підпільники і партизани. Але ж ніяк не радянські противники. Втім, отримали жорстку відсіч. Тож гітлерівці до самого кінця бою були впевнені, що мають справу з величезними й потужними радянськими військами.
Миколаївський десант тоді виконав поставлене завдання. Героїчні дії 55 хоробрих десантників увійшли в історію Великої Вітчизняної війни, як зразок військової доблесті підрозділу.
Так розпочалося захоплення Миколаєва радянськими військами. Воно тривало до 29 березня. Тоді “Червона армія” втратила близько 10 тисяч своїх військових.