Ви знаєте хто двічі був очільником старого Миколаєва у довоєнний час? Це не уродженець Миколаївщини. Це кримчанин. Даценко Василь Андрійович. За його правління наше місто почало розквітати. Тоді з’явилися міське кредитне товариство, було збудовано військові казарми, пансіони та кінно-залізничну міську дорогу – перший громадський транспорт, проведено телефонний зв’язок, засновано газету “Миколаївський лист оголошень”… А скільки уваги він приділяв медицині та освіті?! Внесок Василя Андрійовича у розвиток Миколаєва важко переоцінити.
Детальніше про життя Даценка та його роботу на посаді миколаївського градоначальника читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
Юний вік Василя Даценка
Даценко Василь Андрійович народився в Севастополі, а помер у Миколаєві. Це один з перших очільників нашого міста. Один з найперших. З тих, що керували Миколаєвом у довоєнний час. До слова, градоначальником старого Миколаєва він був двічі. Вперше з 1884 по 1888 рр., а вдруге протягом 1893 – 1901 рр.
Окрім того, що кримчанин був очільником нашого рідного міста, він займався й журналістикою та видавництвом газети “Миколаївський лист оголошень”. Василь Андрійович був ще й мемуаристом та активним громадським діячем. З 1892-го по 1901-ий керував Миколаївською громадською бібліотекою.
Дитинство майбутнього міського голови старого Миколаєва пройшло у Севастополі. Він здобув домашню освіту. Його батьком був почесний громадянин Таврійської губернії, комісар 30-го флотського екіпажу. З 12 років Василь Андрійович служив на кораблі “Кагул” Чорноморського флоту.
До слова, Даценко-молодший постійно плавав на цьому фрегаті. Бо тут служив його батько. У свої 12 років юнга взяв участь у своїй першій битві. То була Синопська битва. Остання битва в історії вітрильного флоту й одна з найвизначніших битв Кримської війни. Вона відбулася 18 вересня 1853-го року.
Що було далі?
Протягом наступних 1854-1855 рр. Василь Андрійович боронив свій рідний Севастополь. Тут він отримав поранення. Поранення в голову. На щастя, не смертельне. Одужавши, здобув профільну освіту. Навчався вже у нас, у Миколаєві. В пансіоні.
У 1858-му р. Даценко продовжив служити на флоті. Тепер він вже був прапорщиком в корпусі інженерів-механіків.
У 1871-му році остаточно переїхав до Миколаєва. Переїхав на постійне місце проживання. Тут він служив у воєнному порті. У гідрографічній його частині. Василю Андрійовичу було доручено збудувати Великофонтанський маяк та в подальшому його електрифікувати. Але це не в нас, а в сусідній Одесі.
Даценко не тільки служив на береговій лінії, а одночасно керував ще й підготовчими класами Миколаївського морського юнкерського училища. Тут він викладав математику.
У 1880 році Василь Даценко став членом міської думи. Став гласним Російської імперії. У 1883 році у званні штабс-капітана покінчив зі свою військовою службою. З того часу Василь Андрійович – громадський діяч. Займався цією діяльністю дуже активно.
Посада Миколаївського голови
У 1884-му році Даценко вперше обійняв посаду очільника Миколаєва. Нашого рідного міста. Свої повноваження він виконував лише чотири роки. До 1888-го. Його замінив Кроун Хома Єгорович. Але навіть після складання своїх повноважень, Даценко залишився працювати в міській управі.
До 1892 року він був титулярним радником, а згодом став колезьким асесором. Вже в 1900-му році його призначили надвірним радником.
У 1893 році Василя Андрійович знову одноголосно обрали міським головою. На цій посаді він замінив Кроуна Х.Є., який керував Миколаєвом попередні 5 років. Тепер вже Даценко керував Миколаєвом аж до кінця свого життя. До 1901-го року.
На цій своїй посаді для розвитку та благоустрою міста він зробив дійсно багато. За його правління у Миколаєві було створено 2-гу жіночу гімназію. За його ініціативи відбулося відкриття залізничного середньотехнічного училища та паралельних класів при Олександрівському реальному училищі та Маріїнській гімназії. Він затвердив статут торгової школи. А це основний установчий документ, на підставі якого заклад провадить свою діяльність.
Даценко заснував Миколаївське міське кредитне товариство. За роки його правління у нашому місті збудували міські казарми для військових частин. Це звільнило миколаївців від квартирного податку. Було зведено й облаштовано притулок. Притулок для літніх містян та дітей-сиріт. Збудували й будівлі для міської лікарні. Майже одразу ж після будівництва і облаштування тут запрацювало інфекційне відділення. Крім цього, було затверджено міську санітарно-епідеміологічну службу.
За дуже короткий час у Миколаєві побудували міську кінну залізничну дорогу – конку. Це був перший громадський транспорт. Це попередник електричного трамвая. Вагон конки по рейковій колії тягнули двоє коней. Ними керував кучер. До того ж у місті провели й телефонний зв’язок.
Василь Андрійович на посаді градоначальника наказав розробити новий генеральний план Миколаєва. Згодом його було затверджено. Так само як і проєкти міського водопостачання та водовідведення, а також освітлення міських вулиць.
Уявіть лише скільки робочих місць тоді з’явилося у Миколаєві?! Градоначальник забезпечував роботою та зарплатою усіх. Не дав померти від голодної смерті нікому.
Даценко тривалий час очолював і опікунську раду міських жіночих гімназій. Також це член Ради опікунів реального училища та почесний член товариства охорони народного здоров’я Російської імперії.
Останні роки життя
З 1892-го і аж до кінця життя градоначальник старого міста керував ще й Дирекцією громадської бібліотеки. Василь Андрійович сприяв зведенню й облаштуванню нового приміщення для книгозбірні. Тоді його збудували по вулиці Різдвяній, 6. Незабаром було відкрито перше відділення бібліотеки. Крім цього, тут відбувалися й публічні лекції та величезна кількість інших культурних подій. Тепер тут вже розташований міський Палац урочистих заходів.
Варто додати, що Василю Даценко подобалася й журналістика. Він писав чудові статті та публікації. З різноманітних галузей людської діяльності. З найрізноманіших. Його роботи завжди користувалися величезним попитом.
За своє життя Василь Андрійович написав та видав кілька підручників з техніки та “Арифметику”. Її вже спеціально для середніх навчальних закладів. “Арифметику” Даценка навіть схвалив комітет Міністерства народної освіти.
Градоначальник старого Миколаєва також ініціював створення газети “Миколаївський лист оголошень”. Але потім її назву змінили. Газета почала виходити під назвою “Південник”.
За рік до своєї смерті, у 1900-му, на сторінках двох номерів журналу “Вісник всесвітньої історії” було опубліковано мемуари Даценка. Вони називалися “Діти – захисники Севастополя”. На території Російської імперії цю болючу тематику розкрили вперше. Тематику участі маленьких дітей у воєнних діях. Лише уявіть, маленькі діти і кривава війна…
За життя Василя Даценка безліч разів нагороджували різними грамотами, орденами та медалями. От, до прикладу, орденом Святого Станіслава 2-го та 3-го ступеня, орденом Святої Анни 3-го ступеня, орденом Святого Володимира 4-го ступеня, бронзовою медаллю “В пам’ять війни” тощо.
Василь Даценко відійшов у інший світ 2 січня 1901-го року. Причиною його смерті став рак печінки. Він боровся з цією хворобою досить тривалий час, однак… Однак, рак переміг. Похований Василь Андрійович у рідному Севастополі. Його могила знаходиться на старому міському кладовищі, неподалік батькової. Це було його останнім бажанням.