Мером Миколаєва з найдовшим строком управління був Володимир Чайка. Він обіймав свою посаду протягом дванадцяти років. За такий довгий термін він встиг неодноразово здобути серця миколаївців. Що ж такого зробив цей мер та чим запам’ятався миколаївцям. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Корабельне дитинство

Народився майбутній мер у місті Борислав Херсонської області у 1948 році. У пошуках роботи його родина переїхала до Миколаєва, де батьки влаштувалися працювати на Чорноморський суднобудівний завод. Життя у хлопчика було дуже простим і в чомусь передбачуваним – освіта в школі №38, потім працювала на суднобудівному заводі. Роботу Володимир Дмитрович поєднував із вечірнім навчанням у Миколаївському кораблебудівному інституті. Його сім’я не була заможною, і на свою поглиблену освіту йому доводилося заробляти самостійно. Хоча на той час таке життя було практично у всіх.

На суднобудівному заводі Чайка не зупинився. І змінив його на відомий у Радянському Союзі завод “Дормашина”. Там його було обрано на посаду комсоргу заводу. Його кар’єра розвивалася досить швидко. І він міг би досягти неймовірних висот ще до свого випуску з інституту. Але в 1972 році Чайка все поставив на паузу і пішов до армії. Упродовж двох років він служив у ракетних військах стратегічного призначення.

Після служби Чайка повернувся назад на “Дормашину”. І його кар’єра продовжила свій рух. Він став головою профспілкового комітету одного із найбільших заводів Радянського Союзу.

Заводи пішли у минуле

Кар’єру в державній службі Володимир Чайка розпочав практично із самих низів. У 1979 році він почав працювати в органах місцевого самоврядування. Його першою посадою стала робота у квартирному відділі міськвиконкому. Шість років у нього пішло, щоб просунуться до посади заступника голови Корабельного райвиконкому.

Протягом усього часу Володимир Дмитрович не лише невпинно працював, а й продовжував навчатися. У 1986 році він захистив дисертацію. Чи то наявність наукового ступеня, чи невгамовна праця дозволила йому стати головою Миколаївського міськвиконкому.

Окрім роботи у міськвиконкомі, Чайка також встиг попрацювати старшим в обласному управлінні Пенсійного фонду. І він не просиджував там час просто так. Володимир Дмитрович здійснив справжню революцію в обліку пенсіонерів та виплат пенсій. У 1991 році комп’ютери тільки починали входити в ужиток. Ще мало хто в них розбирався та застосовував їх у своїй роботі. А Чайка зумів з урахуванням комп’ютерних технологій врегулювати облік. Це спростило роботу співробітників Пенсійного фонду і дозволило виплачувати пенсії значно швидше.

Попри успіхи Чайки на управлінських посадах, він не закидав політичну кар’єру. У свій час навіть був консулів України в Азербайджані. На батьківщину він повернувся 1998 року, і так залишився тут.

Початок довгого шляху

У 2000 році, після раптової смерті Анатолія Олійника відбулися позачергові вибори міського голови. До цього Чайка був заступником Олійника з питань економіки, і не роздумуючи, його кандидатуру висунули на виборах. У 2002 році Чайку переобрали знову, а потім знову і знову. Загалом Володимир Чайка відбув чотири терміни.

Попри таке тривале перебування на посаді мера, не все було так легко і просто. У 2010 році на Чайку наклали судову заборону, яка стосувалася використання не державної мови (російської) при виступах. Чайка не зміг так просто це проковтнути і подавав апеляцію. Чим саме було продиктовано таку принципову позицію щодо мови не відомо.

За час своєї кар’єри Чайка часто чинив суперечливі вчинки. Наприклад, про себе він говорив як про безпартійного чиновника. Однак у 2010 році він сам ухвалив закон про те, що на посаду кандидата міського голови можуть висувати лише партії. А згодом і сам вступив до Партії регіонів.

Перебуваючи на четвертому строку Володимира Чайки не стало. Він помер 2 березня у Миколаєві. Після інфаркту йому зробили операцію на серці, але Володимир Дмитрович так і не зміг оговтатися від неї

Миколаївці всіляко вшановують пам’ять колишнього мера. Встановлюють пам’ятник, стели. Чайку неодноразово нагороджували різними нагородами за його заслуги на тій чи іншій посаді. Його внесок у різні сфери життя та розвитку міста та країни загалом переоцінити складно.

Але миколаївці пам’ятають його не лише за це, а й за його любов до пісні “Білі крила”. Володимир Дмитрович любив співати на офіційних та сімейних святах. Відео з піснями у його виконанні неодноразово записував та викладали на різні платформи. Таким чином ушанувавши його пам’ять.