Найдовше мером Миколаєва був Володимир Чайка. Він стояв біля керма міста з 2000 до 2013 року. Найімовірніше, якби він не помер у 2013 році, то знову був би переобраний на новий термін. Вже настільки він сподобався миколаївцям у ролі мера міста. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Володимир Чайка був членом Партії регіонів. У період з 2004 по 2010 рік “регіони” були дуже популярною партією серед миколаївців. Але після 2010 року їхня популярність почала згасати. Хоча при владі все ще був Чайка.
Вибори нового мера, які стали просто незворотними після смерті Чайки, були вкрай невигідними “регіонам”. І стали початком їхнього в’янення.
Не світле майбутнє
За рік до смерті Чайки у Миколаєві відбулися парламентські вибори. Результат яких став тривожним дзвінком для Партії регіонів. Опозиція в Миколаївській області стала в рази сильнішою, ніж була на минулих виборах.
“Батьківщина” отримала 14% голосів, “УДАР” – 13%, “Свобода” близько 5%. Разом вони являли собою опозицію проти правлячої партії. Якби вони висунули спільного кандидата, то спокійно могли набрати приблизно 30% голосів серед виборців. Хоча Партія регіонів все одно зберігала за собою сильнішу позицію в Миколаєві, аніж уся опозиція разом узята. Але це не означало, що те, що відбувається варто ігнорувати. А смерть тодішнього мера стала відпускною точкою для змін правлячої партії у місті. Політична ситуація в області та регіону почала розхитуватися. Передбачити майбутні події було дуже складно.
Обговорення кандидатури
“Партії регіонів” дуже пощастило із Чайкою. Він мав потужний авторитет серед мешканців Миколаєва. І замінити його у “регіонів” не було ким. І вони чудово розуміли, що є ризик неабиякої боротьби з опозицією за крісло мера Миколаєва. Ще до смерті Чайки політологи обговорювали варіанти відставки Чайки. Тоді всі вважали, що “регіони” висунуто в кандидати першого міського заступника Юрія Андрієнка.
Хоча за зачиненими дверима всі політики одноголосно сходилися на думці, що на посаду мера висуватимуть Ігоря Дятлова – протеже губернатора області Миколи Круглова. Йому ще пророкували й крісло губернатора області. Він міг би стати наймолодшим мером чи губернатором в історії Миколаївської області.
Окрім позапланових виборів мера проходили ще й парламентські вибори в області. І на них було відправлено аж двох кандидатів від “регіонів”, які могли отримати крісло градоначальника обласного центру. Ними були Артем Іллюк та Микола Жук. Їхнє висування на парламентські вибори означало, що вони не зможуть взяти участь у виборах мера. А отже, Партія регіонів втратила одразу два шанси утримати владу міста у своїх руках.
Крім цього, опозиція мала своїх сильних кандидатів. І опозиція не збиралася упускати можливості усунути правлячу партію. Цими кандидатами був голова обласного осередку “Батьківщини”, заступник керівників однойменної фракції Романа Забзлюка. Також були дуже великі шанси у Вадима Мерікова, який був членом партії “фронтовиків”.
2013 рік міг стати переломним роком для опозиції. Адже у 2015 році мали бути президентські вибори, і міцна позиція на півдні країни була б дуже доречною. Всю цю ситуацію “регіони” чудово розуміли. І єдиним виходом для них було затягування виборів у мери Миколаєва.
Досвід сусідів
Миколаївські “регіони” збиралися скористатися досвідом своїх найближчих сусідів – Херсона. У Херсоні була схожа ситуація. Там тимчасово виконувач обов’язків міського голови Херсона, депутат від Партії регіонів, у термін просто не подавала клопотання про проведення позапланових виборів до мерів міста. Таку схему збиралися скористатися і миколаївські “регіони”. Круглову було простіше керувати містом у ручному режимі, ніж ризикувати втратити владу “регіонів” внаслідок виборів.