Кінець вісімдесятих та дев’яності роки були непростими для України на всіх теренах. Політична ситуація я в країні була непростою та заплутаною. Миколаївська область була винятком. Майже всі політичні події не проходили без втручання Народного Руху. На той час рухівці відіграли чималу роль у розвитку самоврядування у Миколаївській області. Головною метою миколаївських рухівців було протистояння місцевій владі. І їх вплив на політичну усвідомленість населення було досить значним. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
За що боролися рухівці
Основними методами, які використовували рухівці, були мітинги, акції протесту, поширення провокаційної літератури. Сила Народного Руху була настільки сильною, що вони змогли створити сильну соціальну базу, яка б сприяла появі сильного народно-демократичного руху. Миколаївські рухівці виборювали права українського народу, які утискалися на той час керівною владою. Особливо актуально це стало в період здобуття незалежності. У новонародженій країні була реальна загроза того, що нова влада забуде про простий народ та його потреби. Рухівці тримали руку на пульсі всіх важливих політичних подій.
Партійні органи вступали в сильну конфронтацію з рухівцями, але це не завадило Народному Руху спростувати актуальне на той час твердження, що Миколаїв це комуністичне місто.
Спростування рухівців значно вплинуло на Миколаїв. Пережитки комунізму більше не стосувалися Миколаївщини. Демократія – головна заслуга боротьби Народного Руху у Миколаївській області.
Політичні зміни в області
Народний рух навчив миколаївців боротися за демократичні засади побудови нової держави та цивілізоване політичне життя. Мешканці Миколаївської області навчилися методами політичної боротьби, участі у мітингах, пікетах, демонстраціях. І миколаївці успішно користувалися новими навичками, коли в області почали відбуватися перші великі та значні політичні події.
Перші парламентські вибори 1994 року стали стартом для налагодження механізму демократичного обрання народних представників.
На перших виборах балотувалося 236 кандидатів. А на наступних парламентських виборах у Миколаївській області балотувалося у 3,6 раза більше кандидатів. При тому, що місць у Миколаївській міській раді було лише 90. Конкуренція була шалена. Усі учасники передвиборчих перегонів намагалися як найактивніше заявити про свою позицію та привернути увагу свого електорату. Найактивнішими на той час виявилися Соціально-демократична партія, Комуністична партія, “За єдину Україну”, Партія регіонів, “Батьківщина”, Фронт Змін.
Найбільше уваги миколаївці приділяли не виборам до міської ради, а виборам голови міста – мера. Адже саме діяльність заходу, прийняті ним рішення найбільше впливали та впливають на повсякденне життя міста, його розвиток та модернізацію. Першим мером був Юрій Сандюк.
Він хотів переобратися на другий термін, але його народна репутація не дозволила йому досягти бажаного.
Кожні вибори мера миколаївці активно відстоювали свої позиції, вдаючись до різноманітних методів. Протестували проти деяких кандидатів, проти корупції, виступали за суспільно важливі події. Один із найбільших мітингів у Миколаєві відбувся у 2012 році. Тоді миколаївці піднялися на мітинги та протести через резонансне вбивство Оксани Макар. У той час була небезпека, що влада буде сприяти замовчуванню цього злочину.
Найдовше мером Миколаєва пробув Володимир Чайка. І на той час найпопулярнішою політичною партією була Партія регіонів. Її популярність принесла їй більшість мандатів у міській та обласній раді у 2006, 2007, 2010 роках.