Попри мінімальну увагу до Першої війни Української Народної Республіки (УНР) з Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (РРФСР), архіви Миколаївщини зберігають свідчення про одну з рішучих кавалерійських сутичок біля Миколаєва у XX столітті. За даними дослідників регіональної історії, ця битва стала символом мужності українських воїнів, які, озброївшись конями, мечами та кулеметами, боролися за контроль над стратегічно важливим портовим містом. Бойові дії розгорнулися взимку 1918 року. Точна дата, яку зберігають місцеві свідчення – це 28 січня. Цей лонгрід на сайті mykolaiv-yes.com.ua відтворює контекст, підготовку, хід та наслідки цього бою, спираючись на фактичні дані з офіційних документів і свідчень очевидців.
Геополітичний контекст та формування української сили
Наш Миколаїв розташований на березі Чорного моря. З давніх часів це був важливий вузловий пункт для торгівлі та військового переміщення. У період Першої війни УНР місто мало стратегічно важливе значення, адже його контроль дозволяв забезпечити зв’язок з південними регіонами та захистити портовий вихід до моря.
Локальні документи свідчать, що підсилення більшовицьких сил у цьому регіоні мало серйозне значення для просування їхніх наступальних операцій. Тож українське командування добре розуміло, що збереження контролю над Миколаєвом може стати переломним моментом у війні.
У період революційних подій українське військове командування віддавало перевагу мобільним підрозділам. Відтак, вже 1 травня 1917 року було створено перший український полк імені Богдана Хмельницького. А згодом з’явилися полки імен Павла Полуботка, Сагайдачного та Гордієнка.
Чисельність кожного з цих формувань сягала 3 000 – 5 000 бійців. Вони входили до складу українського корпусу. Ба більше, вони стали базою для утворення кавалерійських загонів. Зокрема в регіоні Півдня. Адже для швидкого переміщення по відкритих просторах та уздовж річкових берегів місцева географія вимагала використання коней.
Командири проводили безкомпромісну підготовку своїх підрозділів у бойових училищах Миколаївщини. Серед них особливо відзначалися Іван Чеботарів, Євген Коновалець і Омелян Волох.
Бойові дії біля Миколаєва
За свідченнями місцевих істориків, 28 січня 1918 року українські кавалерійські загони, організовані під командуванням отамана Євгена Коновальця, вийшли назустріч більшовицькому наступу. Бойові дії розгорнулися біля самої оборонної споруди. Вона слугувала місцевим опорним пунктом і розташовувалася за кілька кілометрів від центру Миколаєва.
Українці застосували флангову атаку, використовуючи швидкість і мобільність своїх коней. Це дозволило їм нейтралізувати частину ворога та тимчасово затримати подальше просування більшовицьких сил.
Документально встановлено, що сутичка тривала лише кілька годин. Під час неї було здійснено декілька контратак, які свідчили про високий рівень тактичної дисципліни та бойової рішучості українських воїнів.
Для організації оборони українські військові оперативно використовували місцеві ресурси. Завдяки добре підготовленій інженерній частині, солдати змогли швидко спорудити тимчасові укріплення. Для цього вони використовували залишки старовинних фортець та наявну інфраструктуру Миколаєва.
Місцеві ремісники та цивільні мешканці допомагали встановлювати колючий дріт, будувати окопи й споруджувати сторожові вежі. До слова, ключовим пунктом спостереження стала 52-метрова вежа місцевої ратуші. Вона дозволяла контролювати вхід ворога на відстані до 20 кілометрів.
Разом з цим, швидко налагоджені системи комунікації, що використовували залізничні вузли регіону, забезпечували регулярний зв’язок між фронтовими позиціями та штабами.
Цей комплекс заходів дозволив українським загонам зберегти мобільність, координацію та ефективно опиратися чисельно більшим силам противника. І, врешті-решт це зіграло важливу роль у затримці наступу більшовицьких військ на південних рубежах регіону.
Контраст сил та наслідки битви
Місцеві архіви свідчать, що у битві 1918 року брало участь приблизно 500 солдатів української кавалерії. Своєю чергою армія противника налічувала близько 1 200 бійців. У радянської Росії також була підтримка коней та легкої артилерії.
Попри чисельну перевагу противника, українські підрозділи змогли створити тимчасовий бар’єр проти наступу. І все завдяки швидким маневрам, чітко відпрацьованій координації та особистим старанням командирів.
Бойові дії супроводжувалися використанням кулеметів і невеликої кількості гармат. За даними архівних документів, українські сили мали три гармати. І, завдяки їм, могли відповідати ворогу вогнем.
Такий контраст сил демонстрував не лише чисельну слабкість УНР, а й високу моральну стійкість її воїнів. Адже задля утримання стратегічних позицій вони ризикували власними життями. Хоч ця кавалерійська битва у Першій війні УНР з радянською Росією й не змінила загальний перебіг подій, вона мала важливе стратегічне значення для всієї Миколаївської області.
За місцевими свідченнями, тимчасове утримання опорного пункту дозволило українському командуванню перерозподілити сили для оборони інших стратегічно важливих об’єктів – залізничних вузлів та портових споруд. Втрата деяких одиниць була відзначена у документах як близько 5-7% від загальної чисельності загону. Це свідчить про жорстокість бою.
Для місцевого населення ця битва стала символом опору. Адже її наслідки сприяли збереженню певного рівня контролю над регіоном на перехідному етапі війни. І, попри короткочасний успіх більшовиків, кавалерійська битва 1918 року дозволила українцям зберегти стратегічну ініціативу.
Спадщина та пам’ять
Події 28 січня 1918 року залишили незабутній слід у місцевій історичній свідомості. Архівні матеріали, щоденники очевидців та численні свідчення місцевих жителів свідчать про героїзм української кавалерії. Адже українці впоралися із численною перевагою ворога.
Так, у Миколаєві було зведено меморіальний комплекс, розташований біля місцевої фортеці, де встановлено пам’ятник воїнам Першої війни УНР. Імена отаманів та командирів, які стали символами мужності та патріотичного духу, відзначають назви міських вулиць та площ. Як от, наприклад, вулиця Євгена Коновальця. Всі ці пам’ятки не лише слугують нагадуванням про минуле, а й сприяють розвитку патріотичного виховання місцевої молоді.
Таким чином, кавалерійська битва біля Миколаєва 28 січня 1918 року, попри свою локальність, – це важливий епізод у боротьбі українського народу за власну незалежність. Її тактичні способи, героїзм солдатів і стратегічне значення для регіону свідчать про високий бойовий дух та самовідданість воїнів Першої війни Української Народної Республіки з радянською Росією.
Архівні дані та свідчення очевидців доводять, що навіть у тяжких умовах мобільної кавалерійської боротьби українські загони змогли стримати наступ противника, який значно переважав своєю чисельністю. У такий спосіб, українські військові створили приклад мужності та стійкості, який залишається актуальним в історичній пам’яті регіону навіть у XXI столітті.
Джерела: