Наш Миколаїв завжди був стратегічно важливим для оборони півдня України. А під час Другої світової війни його значення неабияк зросло. І все через промисловість, порти та військові об’єкти. Улітку 1941-го року, коли фашистські війська стрімко наближалися, радянське командування стикнулося з викликом – захищати місто чи залишити його. Цей вибір мав драматичні наслідки як для армії, так і для мирного населення. А більше про це читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
Стратегічне значення Миколаєва у 1941-му році
Напередодні фашистського наступу Миколаїв був одним із ключових промислових і стратегічних центрів півдня України. Географічне розташування на березі Бузького лиману робило місто важливим портом. А миколаївські заводи, зокрема суднобудівний завод ім. 61 комунара, забезпечували військово-морський флот СРСР кораблями та ремонтували військові судна.
У середині 1930-х років цей завод також освоїв виробництво бронекатерів. Вони стали важливими компонентами радянської військової стратегії в акваторіях Чорного й Азовського морів.
На початку 1941-го року ситуація на фронтах ставала дедалі складнішою. Вже у червні фашистська армія розпочала свій блискавичний наступ на територію вже неіснуючого Радянського Союзу. І фронт досить швидко просувався до південної частини.
Військові плани радянського командування, звісно ж, враховували стратегічне значення Миколаєва. Але ресурси для захисту міста були вкрай обмежені. Нестача військової техніки та підготовлених резервів, помножена на хаос першого періоду війни, зробили захист південного регіону вкрай проблематичним. Одним із важливих аспектів, який підкреслював значення Миколаєва, був Чорноморський флот. Його штаб розташовувався у сусідньому Севастополі.
Підготовка до відступу
Рішення про евакуацію Миколаєва було прийняте в умовах цейтноту. Головним завданням стало збереження хоча б частини виробничих потужностей, але це було непростим завданням. Бо масштаб міської інфраструктури був досить серйозним. Наприклад, суднобудівний завод із його верфями та механічними цехами неможливо було швидко демонтувати чи вивезти. Тому частину обладнання вирішили знищити. Просто на місці.
Цивільне населення було зовсім не готове до приходу фашистської влади. Коли стало зрозуміло, що радянська армія не має змоги утримувати позиції, паніка та дезорганізація охопили миколаївців.
Згідно з офіційними даними, наше місто мало стати одним з осередків партизанського спротиву після відступу Червоної армії. Тож у Миколаєві залишили кілька підпільних груп із чіткими завданнями. Однак реальна підготовка таких операцій була дуже поверхневою. Їм не вистачало зброї та ресурсів, а частина агентів згодом потрапила під репресії німецьких окупантів. До слова, ця інформація була розсекречена лише через десятиліття.
Окремою проблемою стало питання евакуації мирного населення. У перші дні серпня 1941-го року через авіанальоти Люфтваффе залізничне сполучення Миколаєва вже було частково порушене. Автомобільний транспорт, який можна було залучити для евакуації, використовувався військовими.
Так десятки тисяч миколаївців залишилися в місті без можливості евакуації. Ситуацію ускладнювало й те, що радянська пропаганда до останнього переконувала людей у непохитності Червоної армії. Через це велика кількість миколаївців не залишали свої домівки, навіть коли ситуація вже стала критичною.
Початок масштабного відступу
Фактична евакуація Миколаєва почалася у перші дні серпня 1941-го. Тоді, коли фашистські війська з північного заходу почали просуватися до міста. Однією з головних точок, яку радянське командування намагалося втримати до останнього, був порт. У перші дні евакуації з нього вдалося вивезти частину цінного обладнання та декілька кораблів, які використовувалися для транспортування військових підрозділів.
Однак, основна частина суден залишилася. Здебільшого це були ті, які перебували тут на ремонті або були недобудовані. І, як наслідок, було ухвалено рішення підірвати доки, а також пошкодити кораблі, щоб вони не дісталися ворогу. Це стало символом самопожертви радянських військ, які намагалися зберегти стратегічну перевагу навіть у момент відступу.
Відступ військ супроводжувався хаосом і серйозними втратами. Фашистська авіація постійно атакувала колони, що відходили, завдаючи значних втрат. Водночас радянське командування спробувало організувати переправу через Бузький лиман. Але через брак ресурсів і скоординованості це перетворилося в трагедію. За свідченнями очевидців, намагаючись дістатися іншого берега велика кількість військових і цивільних миколаївців потонули.
Попри хаос, у перші дні відступу вдалося вивезти декілька вагонів із найціннішим обладнанням і документами. Та ці зусилля були дуже незначними в порівнянні з масштабом втрат. Так відступ перетворився на вимушену втечу. А більшість військових частин залишила Миколаїв у критичному стані, фактично передавши наше місто на милість ворогу.
Миколаїв після відступу
Після того як останні радянські частини залишили Миколаїв, наше місто стало практично безлюдним. Вулиці були вкриті уламками. Будинки зруйновані. Залишки заводів та порту все ще продовжували горіти. Містяни, які залишилися, не знали, чого очікувати від нової влади.
Вхід фашистських військ у Миколаїв відбувся 16 серпня 1941-го року. Вони швидко встановили контроль над основними об’єктами та почали створювати адміністративні структури. Однак для окупантів наше місто було важливе не лише як військовий об’єкт, а і як джерело ресурсів. Фашисти розпочали активно експлуатувати залишки промисловості. Й це попри те, що велика частина обладнання була знищена.
Перші місяці окупації стали для миколаївців періодом хаосу. Фашисти проводили розстріли, конфісковували майно, а також встановили комендантську годину. Водночас, у місті почали формуватися осередки опору. Містяни, які не хотіли миритися з окупацією, організовували підпільні групи. Вони передавали інформацію радянській стороні та саботували дії ворога.
Миколаїв, який був одним із головних суднобудівних центрів СРСР, став для фашистів символом їхньої перемоги на півдні України. Але навіть під окупацією наше місто зберігало дух спротиву. Він проявлявся не лише в діяльності партизанів, а й у щоденному опорі простих мешканців.
Аналіз причин і наслідків евакуації
Відступ радянських військ із Миколаєва мав комплексний характер. Причини поразки можна знайти в глибині стратегічних помилок командування. Радянська армія не врахувала блискавичної тактики фашистських військ, які зуміли прорватися до півдня значно швидше, ніж очікувалося. Також ключову роль зіграла затримка із прийняттям рішень. Бо цінний час, який могли використати для евакуації, просто втратили.
Відсутність підготовлених планів евакуації заводів і цивільного населення виявилася катастрофічною. Наприклад, обладнання суднобудівного заводу лише частково вдалося вивезти, а величезна кількість ресурсів залишилася в руках ворога. Рішення підірвати залишки техніки, щоб не дозволити фашистам використати їх, було вимушеним. Але для Миколаєва це означало десятиліття відновлення.
Соціальні наслідки евакуації були не менш важливими. Велика кількість цивільних, які залишилося в місті, опинилися під окупацією. Багато з цих людей стали жертвами репресій. Зокрема розстрілів і депортацій. Після війни вони були змушені доводити свою лояльність до радянської влади. Для тих, хто пережив окупацію, це стало ще одним тягарем.