Друга світова війна тривала довгих 6 років. Кривавих 6 років. З 1939-го по 1945-ий. На південній частині України, а зокрема й у нас, на Миколаївщині, військові дії розпочалися в 1941-му році. Гітлерівська армія крок за кроком окупувала радянські міста і села. Як це було – читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
У Другій світовій війні брали участь 110 млн. солдатів з 61 країни світу. Втрати військових та цивільного населення були просто колосальні. За різними даними це від 50 до 75 млн. людей. Серед них близько 5,5 млн. українців.
Дунайська флотилія у Миколаєві
16 липня 1941-го року німецько-фашистські війська захопили столицю Молдови – місто Кишинів. Це трохи більше 300 км. від Миколаєва. Німці здобули цю перемогу ціною великих втрат. Величезних втрат. Як технічних, так і особових.
Тоді ж з’явилася серйозна небезпека ізоляції Приморської групи військ від основних сил Південного фронту і виходу супротивника до Одеси. У такій обстановці радянське командування прийняло рішення про перебазування Дунайської флотилії в Одесу і Миколаїв, а 9-ту армію і Приморську групу військ відвели на лівий берег Дністра.
Тож згідно з наказом наркома Військово-морського флоту Дунайська військова флотилія була сконцентрована в Миколаєві. Сюди прибули монітори “Ударний”, “Железняков”, “Мартинов”, 17 одиниць дивізіону бронекатерів, 96-та окрема авіаескадрилья, мінна база “Колгоспник”, загін катерів-тральщиків, 4 страхових катери, загін напівглісерів, штабний корабель “Буг”, плавбаза дивізіону бронекатерів, 46-й окремий зенітний дивізіон, 7-а рота морської піхоти, окрема морська стрілецька рота, плавмайстерні і 3 буксири.
А ось монітори “Жемчужин” і “Ростовцев” по Дніпру пішли на Київщину. Там вони приєдналися до складу Пінської військової флотилії.
Незабаром після перебазування Дунайської військової флотилії адмірал Н.Абрамов наказав передислокувати всі кораблі. Абсолютно всі. Відтак монітори “Ударний” і “Железняков”, а також один із загонів бронекатерів розгорнувся на ділянці Вознесенськ – Нова Одеса. Дивізіон з 12 одиниць бронекатерів зайняв позиції на ділянках: Білоусівка – Нова Одеса, Нова Одеса – Кир’яківка, Кир’яківка – Матвіївка.
Водночас 7-а рота морської піхоти по березі супроводжувала групу кораблів.. Позиції в районі Кир’яківки на правому березі Південного Бугу зайняли 46-й окремий зенітний артдивізіон та 17-а кулеметна і окрема стрілецька роти. Вони охороняли береговий флагманський пункт флотилії.
Також на аеродромі в Сливино зосередилась 96-а авіаескадрилья. Для забезпечення розвідки. Вона також прикривала кораблі на вогневих позиціях і бази флагманського командного пункту в Кир’яківці.
Фашистська окупація Первомайська
Німецько-фашистські війська вдерлися на Миколаївщину 2 серпня 1941-го року. Їх наступ почався з півночі. Тоді моторизовані підрозділи 1-ї танкової групи фашистської армії прорвалися в Первомайськ. Це 180 км. від Миколаєва.
Ворожі війська зайшли в тил до 6-ї та 12-ї армій СРСР. Водночас до Первомайська вирушили й частини 17-ї гітлерівської армії. Вони наступали з північного заходу. Близько 65 000 військових з 6-ї та 12-ї армій тоді потрапили в оточення. І навіть у таких умовах вони намагалися контратакувати. Але безуспішно. Вони боролися з ворогом аж до 13-го серпня. 11 днів. Доки, допоки не вичерпалися абсолютно всі можливості опору.
Частина радянських військових, які перебували в оточенні, змогли вирватися до 18-ої армії. Але вона змушена була відходити. Відходити на південь. Бо ворожі війська оточували її з трьох сторін. 17-а і 11-а німецькі армії з півночі й заходу, і танкова група Клейста зі сходу. Частини 14-го і 48-го мотокорпусів супротивника увірвалися до передмістя Первомайська. Вони відрізали переправи через річки Синюху і Південний
Буг.
Головні частини 18-ї армії тоді переправилися на західний берег Південного Бугу біля с.Чаусово. Це в 9 км. від Первомайська. Військові 169-ї стрілецької та 96-ї гірськострілецької дивізії утримували цю переправу. Тут була надзвичайно кривава битва. Ворожі війська тоді смертельно поранили командира 169-ї стрілецької дивізії І.Є.Турунова. Він загинув миттєво.
Бої за Вознесенськ
Становище військ Південного фронту ускладнював ще й наступ ворога на Вознесенськ та Одесу. В кінці липня 4-а румунська та 11-а німецька армії прорвали оборону на північ від Тирасполя на стику 9-ї й Приморської армій.
Водночас гітлерівське командування поставило завдання оточити і знищити основні сили Південного фронту. Перед радянськими військами були сконцентровані 46 ворожих дивізій. Серед них 6 танкових і 4 моторизовані.
Через високу загрозу оточення Верховне Командування прийняло рішення відвести головні сили фронту на лінію Чигирин – Кіровоград – Вознесенськ – Дністровський лиман. Відходили 18-а, 9-а та Приморська армії. Це був складний процес. Їм приходилося маневрувати… Бо їх переслідували ворожі німецькі й румунські війська. А на шляхах відходу діяли рухомі з’єднання 1-ї німецької танкової групи.
Танкові і моторизовані дивізії німецьких військ намагалися дістатися західного берега річки Південний Буг біля Дмитрівки і Романової Балки (Вознесенський район). Вони мали на меті знищення 18-ої армії. Абсолютне знищення. Та, радянські солдати не лише стримували натиск фашистів, а ще й хоробро йшли в контратаку.
18-а армія затримала ворога на плацдармах. Тоді німецькі генерали відмовилися від наступу на Одесу. А до цього туди відправляли танкову групу Клейста. На східному березі Південного Бугу гітлерівців стримували 18-й механізований корпус 18-ї армії, 2-й кавалерійський корпус генерала А.Белова, загін Н.Пєтухова та курсанти Одеського піхотного училища. Останніх тут було аж 9 рот. Ними командував керівник навчального закладу – полковник Г.Шерстнев. А за мужність і стійкість фашисти називали їх “червоними юнкерами”.
В цих боях активну участь брала й Дунайська військова флотилія. Однак, навіть ці всі сили не змогли затримати масовий наступ німецьких військ. 6 серпня Вознесенськ опинився під фашистською окупацією. Однією з найголовніших ударних сил фашистської армії була 16-а танкова дивізія. Її очолював генерал Хубе.
Захоплення Миколаєва
Після захоплення Вознесенська фашистський генерал Хубе повернув на схід. Повернув у бік Єланеччини. Від Ольгополя 16-а танкова дивізія почала наступати на Привільне,
Баштанку та Миколаїв. Бої тут були кровопролитними. Дуже кровопролитними.
Між Інгульцем та Інгулом зосередилася 1-а танкова група фон Клейста. 14-й та 3-й мотокорпуси зайняли позиції біля Нового Бугу та Знаменки. Вони обходили 18-ту армію зі сходу. Погрожуючи їй оточенням. Однак, радянські військові не відходили. Вони не покидали своїх позицій навіть за найнесприятливіших умов.
Вирішальним днем для Миколаєва і всього Південного фронту стало 13 серпня 1941-го року. Тоді фашистські війська між Очаковом і Одесою вийшли на узбережжя Чорного моря. Так вони остаточно відрізали Приморську армію від інших армій Південного фронту.
Цього ж дня 16-а танкова дивізія німецьких військ захопила Грейгово, Христофорівку, Лоцкино… Було повністю відрізано шлях будь-яким арміям СРСР на схід. Слідом за 16-ю дивізією йшла мотодивізія “Адольф Гітлер”. З півночі радянські частини притісняла італійська дивізія “Посубіо” і 16-а німецька мотодивізія. А із заходу наступала 11-а німецька польова армія. Так на окраїні Миколаєва з боку Херсона показались німецькі танки. З цього часу змінилася вся історія нашого рідного міста.