Про другу Світову війну висвітлено майже все. Про цю трагедію пишуть багато. Її порівнюють з російсько-українською війною. З повномасштабним вторгенням пропутінських найманців на українську землю. Однак, у дослідженні Другої світової теж існують “білі плями”. Більше про них читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.

Майже не дослідженим залишається початковий період війни. Те, як на Миколаївщині розпочалася Велика Вітчизняна війна. А про життя населення, про моральний і соціально-психологічний стан людей, діяльність винищувальних загонів і народного ополчення інформації майже немає. 

Початок Другої світової війни у Миколаєві

22 червня 1941-го року. Це страшна дата. Страшна і кривава. Саме цього дня миколаївці дізналися про початок Другої світової війни. І реакція на це повідомлення була однозначною. 

В той момент в драматичному театрі ім. В.Чкалова тривала денна вистава О.Корнійчука “В степах України”. Під час антракту на сцені з’явився адміністратор театру і з помітним хвилюванням сповістив, що по радіо прозвучало повідомлення від уряду про напад на Радянський Союз фашистської Німеччини. Як артисти, так і глядачі були шоковані цією звісткою. Всім вже було не до мистецтва. 

Наступного дня, у понеділок 23-го числа, на миколаївських підприємствах і заводах пройшли масові мітинги та збори. Люди твердо вирішили дати відсіч агресору. Того ж дня Центральний районний військовий комісаріат задовольнив прохання 185 добровольців. А протягом 24-го та 25-го червня заяви про відправлення на фронт подали ще 574 молоді миколаївці. 

Настрій миколаївців на початку Великої Вітчизняної

В наступні дні добровольців лише побільшало. І вже станом на 7 липня 1941-го, на 15-день після оголошення війни, 8 600 миколаївців добровільно прибули у військкомат. Серед них було 2 800 жінок. Всі вони були готові миттєво відправлятися і захищати рідну землю. 

Крім цього, 25 червня 600 миколаївських активістів об’єдналися у 3 батальйони. Вони виявляли та знищували диверсантів і шпигунів. Протягом перших чотирьох днів війни на території Миколаївської області було створено 28 таких батальйонів. Загалом – близько 5 000 людей. Станом на 7 липня було створено вже 33 винищувальні батальйони. До них входили майже 20 000 жителів Миколаївщини. 

Також в перші дні війни у всіх населених пунктах Миколаївщини громадські діячі почали створювати добровільні народні формування. А вже з 2-го липня кожен житель Миколаєва та області був зобов’язаний підготуватися до оборони. Бо цього дня виконком Миколаївської міської ради ухвалив спеціальну постанову щодо обов’язків громадян під час війни. 

Станом на 21 липня 1941-го року, коли йшов 29-ий день війни, до народного ополчення Миколаєва приєдналися 20 954 людей. Серед них були 3 963 комсомольці та 4 890 комуністів. Ополченці активно займалися спорудження оборонних укріплень та бойовою підготовкою. 

Про Миколаївський кавалерійський полк

Для відсічі агресору об’єдналися й колишні військові громадянської війни. Станом на 22 липня сформувати кавалерійський полк вирішили понад п’ятсот чоловіків. А вже 25-го числа командувачем новоствореного кавполку став майор П.М.Зможний. До цього він був працівником Миколаївської обласної ради ТСОавіахіму. 

Протягом кількох днів було сформовано кулеметний і чотири шабельних ескадрони, полкову батарею і господарську частину полку. У всіх підрозділах одразу ж розпочалася потужна підготовка. Підготовка до бойових дій. 

1 серпня 1941-го року військових кавалерійського полку оглядали вищі круги Приморської армії. Генерал-майор Петров, облвиконком генерал-майор Матвієнко, представники облвиконкому… І згідно з директивою Південного фронту Миколаївський кавполк приєднали в склад 1-ої кавалерійської дивізії. Її формування закінчувалося в сусідній Одесі. А підпорядковувалась вона Приморській армії. До речі, її теж було сформовано вже після оголошення Великої Вітчизняної війни – 20 липня 1941-го. На базі Приморської групи військ Південного фронту.

Промисловість і добровільні пожертвування

На воєнний лад швидко перебудувалась і промисловість. На більшості підприємств та заводів Миколаївщини збільшилась кількість багатоверстатників. Робітники виступали за економію. Закликали зменшувати кількість використання електроенергії, металу, сировини, за скорочення термінів виробництва воєнної продукції… А миколаївські суднобудівники добровільно збільшили тривалість свого робочого дня. На 2 години. Їхньому прикладу послідували й колективи інших підприємств. 

1 липня 1941-го року Миколаївський міський комітет схвалив ініціативу службовців заводу “Дормашина” про перехід на робочі місця за верстати і слюсарні верстаки. За короткий час на заводах і фабриках місця тих працівників, які пішли на фронт, зайняли 365 службовців та інженерно-технічних працівників. На початок липня 1941 р. на підприємства і транспорт прийшли працювати 1 552 миколаївчанки. 

Патріотизм жителів Миколаївщини проявлявся і в іншому. Прості працівники регулярно поповнювали Фонд оборони. Поповнювали з власних заробітних плат і заощаджень. А ось робітники заводів ім. 61 комунара і “Дормашина” вирішили вносити у Фонд оборони свій одноденний заробіток зі щомісячної зарплати. І так аж до кінця війни.

Боротьба миколаївчанок за врожай

У спекотні липневі дні 1941-го жителі Миколаївщини були неабияк стурбовані збиранням зерна. В той рік врожай хліба був дуже добрим. Миколаївщина тоді була однією з перших у всій Україні, хто достроково розпочав жнива. 

Обласні організації активно закликали трудівників сільських районів в найкоротший строк завершити збиральну компанію. Колгоспи і радгоспи нашого краю мали щодня здавати по 34 598 т зерна. Здавати на заготівельні пункти.

В перші ж дні війни миколаївських чоловіків-колгоспників, які відправилися на фронт, замінили жінки, підлітки, літні люди… Всі вони добровільно повернулися на виробництво. 

До прикладу, колгоспи Тилігуло-Березанського району станом на 15 липня перевиконали план поставок м’яса за увесь 1941-ий рік і навіть перше півріччя 1942-го. А колгоспи “Комінтерн”, “Червоний прапор”, “Червоний степ”, ім. Ворошилова та ін, що знаходилися в Баштанському районі, до 7 липня того ж 1941-го теж перевиконали річний план. План з здачі м’яса, молока і бринзи. 

Підготовка Миколаївщини до бойових дій

Коли лінія фронту почала наближатися до Миколаївщини, основні промислові підприємства було евакуйовано. Евакуйовано в більш безпечні місця. І разом з кваліфікованими робітниками. Тож безліч миколаївців тоді опинилися працювати на заводах Севастополя, Туапсе, Поті, Астрахані, Уралу, Поволжя, Сибіру… 

Евакуйовували навіть у найсхідніші райони СРСР. Саме там опинилися працівники та потужності заводу “Дормашина” та швейної фабрики ім.Кірова. В той час німецько-фашистські війська намагалися захопити Київ, Донбас і військово-морські бази Чорноморського флоту. Наступали одразу ж на кількох напрямках.

Німецько-фашистську армію “Південь” тоді очолював генерал-фельдмаршал фон Рундштедт. В противагу в СРСР, куди входила й Миколаївщина, було створено Південний фронт. До його складу увійшли 9-та армія під командуванням генерала-полковника Я.Т.Черевиченка та 18-та армія на чолі з генерал-лейтенантом Я.К.Смірновим. Командувати Південним фронтом, який дислокувався на території Миколаївщини, призначили досвідченого генерала І.В.Тюленева.