Середа, 6 Липня, 2022

Воєнні сторінки історії Миколаєва

Друга світова війна залишила значний слід в історії Миколаєва. Місто пробуло в окупації майже чотири  роки. Краєзнавці зібрали у містян чимало історій, пов’язаних з цим періодом життя Миколаєва. За кожною розповіддю стоять людські долі. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Миколаївське пекло

Саме такими словами назвали під час окупації Миколаєва один з мікрорайонів міста – Темвод. Там німецькі окупанти розташували концтабір для військовополонених “Шталаг – 364”. 

Бараками слугували колишні будинки працівників суднобудівного заводу. Територію обгородили колючим дротом. На той час це був найбільший табір для військовополонених на півдні України. Полонені спали на цементній підлозі, працювали по 14 годин на день. Годували бранців гірше, ніж тварин. 

За часи існування “Шталаг-364” там було знищено понад 30 тисяч полонених. Лише одного разу його бранцям вдалося втекти. 

Від табору залишилась лише частина воріт, де встановлена меморіальна дошка. 

Як під час окупації зберігся Миколаївський історичний музей

Як відомо, коли німецькі війська входили до міст, вони не залишали поза увагою музеї і картинні галереї. Експонати пакувались і вивозились на територію Німеччини. Проте, з Миколаївським історичним музеем вийшло все по-іншому. 

Директор музею Герш Рехтман був мобілізований на фронт. Керувати музеєм став його співробітник Цвєтко. На цій посаді він пробув до грудня 1941 року. Далі взяв відпустку, бо захворів. Далі ці обов’язки виконував Кузнєцов. 

Якимось дивом окупанти вирішили залишити всі експонати в Миколаєві. Колекція музею була доволі великою і займала сім виставкових залів. За наказом окупаційної влади співробітники не лише провели каталогізацію експонатів, а й продублювали всі назви німецькою мовою. 

Крім того, в 1943 році музей навіть отримав нове, більше приміщення. Власне житло отримали директор і сторож музею. В оновленому музеї починають проводити виставки і відкрили його для відвідувачів, 75% яких становили німецькі офіцери й солдати. 

Проте, наприкінці 1943 року частину археологічних експонатів німці вивезли до Кенігсбергу. Це були найцінніші експонати, які вважаються втраченими і до сьогодні. 

Кохання проти війни

Цю ліричну історію розповів краєзнавець Микола Пономаренко. Її героями стали його знайомі – Лев Львович Степанов і Зінаїда Петрівна Іванова. Обидва народились і виросли в Миколаєві. А от познайомила їх саме друга світова війна. 

Лев Степанов брав участь в обороні Миколаєва. Проте, за день до окупації міста його евакуювали до міста Мари. Вже звідти був мобілізований. Наприкінці 1942 року потрапив у німецький полон. Так сталось, що Лев Степанов побував майже у всіх концтаборах Європи. Так тривало майже рік. Степанову пощастило – йому вдалось втекти.

Повернувся до рідного Миколаєва. Тоді і зустрівся з Зінаїдою Івановою, яку потім буде ніжно називати Зікою. Зіна добре знала німецьку мову. Тому за завданням підпілля, учасницею якого вона була, працювала в буфеті місцевого театру. Слухала розмови офіцерів і передавала підпільникам. Там же познайомилась зі Львом.

Закоханим удалось пережити окупацію. Але труднощі на цьому не завершились. Лева Степанова, як колишнього військовополоненого допитували НКВС. Але на фронт вдруге відправили. Зінаїду Іванову також допитувало НКВС. Але з нею повелись настільки жорстоко, що дівчина на допитах втратила пам’ять. Саме тому її відпустили. 

Окремо слід сказати про листування Лева й Зіни. Це були найніжніші листи. Лев писав коханій на будь-якому клаптику паперу. Дівчина дочекалась свого обранця.