Мальовнича Казанка знаходиться в ста тридцяти кілометрах від Миколаєва на притоках Інгулу. Ця територія добре відома історикам та археологам, адже ще у далекій давнині тут були розташовані стоянки прадавніх представників епохи мезоліту та поселення бронзової доби. Заснована Казанка на початку ХІХ століття. Серед перших поселенців — селяни, які за наказом царя приїхали туди з інших губерній. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Внутрішній уклад на початку ХІХ століття
Назва нового поселення пішла від свята Казанської божої матері. Саме в день цього релігійного свята туди в’їхали перші поселенці. Станом на 1815 рік Казанка нараховувала 768 селян. Їхньою головною справою було землеробство та скотарство. Також активно займалися виготовленням борошна.
У 1829 році Казанка стала військовим поселенням. Станом на 1844 рік тут проживало вже майже 4500 осіб. Мешканці подібних містечок поділялися на селян-господарів та їх робітників, а також постояльців, яких обслуговували перші. Все громадське життя казанківців обумовлювалося статутами. З вісімнадцяти років діти поселенців зараховувалися до військових частин. Цілий рік безперервно тривала військова муштра, отже землеробні роботи відбувалися не завжди своєчасно.
Військові поселення являли собою специфічну організовану систему в імперській Росії. Поселенці поєднували військову службу з сільськогосподарськими обов’язками та іншими продуктивними соціально-економічними справами.
Подібні поселення були ідеєю Олександра I. Метою їх створення стала організація підготовки військового резерву без зайвих витрат на збільшення армії. Вивільнені таким чином кошти імператор планував направити на те, щоб викупити селян у поміщиків для подальшого визволення.
Державне село
Протягом всього ХІХ століття Казанка не мала власного медичного пункту. А першу парафіяльну школу відкрили у 1849 році. На початку 1860-х до школи ходили тридцять учнів чоловічої статі. Дівчата тоді цю школу не відвідували.
Олександр II обмірковував рішення щодо скасування кріпацтва та, розпочавши підготовку даного проєкту, анулював у 1857 році військові поселення. Відтоді Казанка набула статусу державного села. Згідно із законом щодо поземельного устрою державних селян, казанківці зберігали всі свої землі, які мали й раніше. Але відтепер вони були зобов’язані сплачувати за це своєрідне держмито. Кілька разів на 10 років відбувався земельний переділ. Землею користувалися 8 громад та поділялася між ревізьких душ.
В документах земського подвірного перепису зазначалося, що користування землею тут розподілено рівнозначно. Проте, ті, хто має будь-яку силу, відхоплюють собі по сто або більше десятин. Цей документ датований 1883 роком.
З 1887 року життя державних селян знову піддалося змінам. Та, як водиться, змінам невтішним. Відтепер вони були зобов’язані викупити у держави свої землі. Викупні платежі були більше чиншової податі на 45%.
Розвиток капіталізму
Отже, зростання капіталістичних відносин у сільському господарстві вплинуло тоді й на зростання товарного землеробства. У 1880-х Казанка була відома на весь Південь України як ринок робочих сил. Туди їхали люди з різних губерній в пошуках гарантованої роботи. Тим часом ринкові ціни зростали. Оренда землі також.
Залізничну станцію “Казанка” було побудовано на шляху Харків-Миколаїв. Після цього борошномельне виробництво у Казанці почало розвиватися ще активніше. У ті часи в селі знаходилося 58 вітрових та 1 паровий млин. Працювало близько п’ятдесяти лавок. Щороку тут проводилося кілька ярмарків. Розвивалася техніка, отже покращувалася якість земельних робіт. Казанківці отримували врожаї, які перевищували за обсягом врожаї інших господарчих селянств. Казанка, яка починалася, як військове поселення, згодом стала важливим центром торгівлі на Півдні сучасної України.