Влітку 1941 року Миколаїв став вузьким коридором між двома агресіями – з півночі, зі сторони Первомайська і Вознесенська, й із західно-південного напрямку через річку Південний Буг. Після початкових відступів частини Червоної армії виявились розірваними, й наше місто опинилося в “котлі”. У серпні 1941 року Миколаївський “котел” став ареною блискавичних боїв, безнадійних проривів і страждань цивільних. У цьому матеріалі на сайті mykolaiv-yes.com.ua ми пройдемо хронологію, покажемо маршрути та зануримось у міські особливості бою.
Передумови Миколаївського “котла”
Ще в червні 1941 року, разом із загальною мобілізацією, у Миколаїв з районів усієї області прибували резервні частини, формувалися винищувальні батальйони, укріплювались плацдарми на підступах до річки Південний Буг. За свідченнями краєзнавців, станом на 23 червня через Центральний районний військкомат надійшло 185 добровольців, 24 червня – вже 759 осіб.
Місто Миколаїв зі своїми суднобудівними заводами, доками, вузькими вуличками та русловими ділянками каналів стало природним лабіринтом. Чорноморський суднобудівний завод – це одна з ключових індустріальних мішеней оборонців. Заздалегідь у цехах і докових зонах розміщували ППО, кулеметні точки й мінні поля. У планах радянського командування були маршрути евакуації через річку Інгул і Бузький лиман.
Траси, що вели з Первомайська, Кривого Озера, Баловного та Ягорлиці, використовувались для постачання й відступу. Але вже на початку серпня 1941 року частини цих маршрутів були перерізані. Зокрема, 6 серпня німецьке наступальне угруповання вдарило по лівому флангу 9 армії, вийшло в район Вознесенська і відрізало міст через Південний Буг у Вознесенську.
Так сформувалася передумова до оточення – війська були поділені, комунікації обірвані, а Миколаїв наперед визначений як вузький котел.
Хронологія котла: 8-25 серпня 1941 року
8 серпня 1941 року німецькі дивізії прорвали лінію фронту поблизу Березовки. У цей день головна дорога Одеса – Миколаїв через Вознесенськ була вже перерізана. 10 серпня солдати 9 армії, яким вдалося вижити, почали відхід через мости та переправи через Південний Буг поблизу Вознесенська.
12 серпня ізольовані групи переорієнтувалися на внутрішні маршрути через промзони й заводські зони. А ось вже 14 серпня німецькі війська остаточно заблокували маршрути з півночі й заходу. Так місто Миколаїв, його жителі та солдати, опинилися в кільці.
16 серпня 1941 року – це дата офіційного входу німецьких загонів у Миколаїв. Проте бойові дії все ще тривали. Заводські зони, суднобудівні доки, вулиці міста стали аренами вуличного бою. Протягом наступних трьох днів проривні групи з підрозділів піхоти, саперів, зв’язку намагалися вийти через заболочені дороги в південному секторі до Благодатного та Новодмитрівки. Декільком групам це вдалося.
В період 22-25 серпня був остаточно придушений опір в межах міста: вулиці Корабельного району, Херсонської, Веселинівської, навколо ЧСЗ… Тоді тут пройшли останні бої. 25 серпня 1941 року Миколаївський “котел” фактично закінчився. Більшість підрозділів були або знищені, або взяті в полон.
Маршрути проривів, внутрішні коридори та шляхи втечі
Оточені частини намагалися прорватися по кількох напрямках. Найбільш реалістичним був маршрут з Миколаєва на південь – через заболочені поля поблизу Благодатного та Новодмитрівки. Ворожа артилерія пересувалася тут не так інтенсивно.
У межах міста групи використовували колишні промислові проїзди – між цехами Чорноморського суднобудівного заводу та дрібні заводські дороги поряд з каналами. Наприклад, ділянка між заводськими корпусами “суднобудівна контора” і машинними цехами служила таємним коридором для груп по 10-20 осіб.
У нічний час групи кидалися через річку Південний Буг, застосовуючи понтонні переправи або просто на човнах. Особливо біля західної частини Миколаєва, в районі сучасного Мішково-Погорілового. У такий спосіб кілька полків змогли вийти через вузький коридор на південь під прикриттям диверсій. Водночас у ті самі дні також діяли диверсійні групи, які блокували мости чи підривали перепони. Вони відволікали увагу німецьких військ та давали можливість проривним підрозділам маневрувати.
Втрати, полон і гуманітарна катастрофа
У Миколаївському “котлі” опинилися не лише бойові підрозділи, а й тилові частини зв’язку, медслужби, автотранспортні бригади, ремзаводи. Багато з них не мали бойового вишколу або відповідної зброї. Бойові втрати також суттєво збільшилися через хаотичні дії в умовах руйнувань.
У міському контексті цивільне населення також опинилося між двох вогнів. В самому Миколаєві лише в серпні 1941 року було розстріляно 227 євреїв, а по всій області – понад тисячу. В період з 16 по 30 вересня, в Миколаєві й околицях знищили 35 782 євреї. Ця операція пройшла в рамках розправи Einsatzgruppe.
У місті Темвод (північна частина сучасного Миколаєва) окупанти організували концтабір для військовополонених. В його стінах від голоду, холоду та тортур загинули тисячі людей. Місцевим часто доводилося чути крики, особливо ночами. Часто полонених передавали до таборів у Снігурівці, Очакові та в інші райони області.
Локальні особливості боротьби в Миколаєві
Миколаївський “котел” відрізнявся не лише географією, але й щільністю забудови, присутністю важкої промисловості й суднобудівною інфраструктурою. Цехи, доки, корабельні виявилися одночасно опорними пунктами й пастками.
В один день важкий радянський танк (імовірно Т-35) на вулиці Соборній врізався в пам’ятник із хрестом. Тоді тут розпочався бій. Цей інцидент став локальним символом хаосу. Через постійні удари авіації й артилерійські обстріли багато вулиць Миколаєва були зруйновані. А щільність забудови спричинила обмеження руху техніки.
Окупантська адміністрація вже з кінця серпня 1941 року почала системні репресії. Як от, наприклад, встановлення контролю, перепустки, вилучення радіоприймачів, табло з картою дій, де відзначали “перемоги” німців серед міських площ.
Бургомістром Миколаєва призначили Миколу Васильовича Ползунова, який за німецькими даними співпрацював із Gebietskommissar Otto. У архівних документах КДБ, які були розсекречені вже у пізні роки, згадується, що Микола Васильович отримав призначення, щоб “налагодити роботу комунальних підприємств та стабілізувати міське господарство під контролем окупаційної адміністрації”.
Миколаїв після “котла”: окупація, відбудова й пам’ять
Після завершення боїв 25 серпня 1941 року Миколаїв опинився під повним контролем німецьких військ. Упродовж окупації 1941-1944 років у Миколаєві діяла німецька комендантська влада. Також тут діяв табір для військовополонених Шталаг-364, який пройшли понад 45 000 осіб.
У вересні 1941 року в самому місті та навколишніх районах відбувся масовий розстріл цивільного населення. Лише протягом 16-30 вересня знищили близько 35 782 осіб, переважно єврейського походження.
Звільнення Миколаєва радянськими військами відбулося 28 березня 1944 року. Символічну роль у цьому процесі відіграли Костянтин Ольшанський і його морські піхотинці.
Джерела: