Князь Долгоруков Василь Михайлович прожив рівно 60 років. В кінці свого життя він князював у Катеринославській губернії, до складу якої входили й землі сучасної Миколаївщини. Втім, його правління було дуже коротким. Бо ж князював він трохи більше 9-ти місяців. А про життя Долгорукова-Кримського та те, як жили люди на землях сучасної Миколаївщини під час його князювання – читайте на сайті mykolaiv-yes.com.ua.
Початок військової кар’єри Долгорукова
Військовий і державний діяч Російської імперії, князь Василь Михайлович Долгоруков походив з роду Київської династії. З відомого роду Рюриковичів. Він народився у Москві. Його батьками були князь Михайло Володимирович Долгоруков (1668 – 1750) та княгиня Євдокія Юріївна Одоєвська (1675 – 1729).
У 13 років майбутнього князя Долгорукова-Кримського зарахували до Українського корпусу. Зарахували драгуном. Він брав участь у російсько-турецькій війні, яка тривала з 1735-го по 1739-ий. Тоді юнак відзначився у ході штурму Перекопських укріплень. Ймовірно, мотивацію для нього стала обіцянка Перекопа Мініха, що перший солдат, котрий зійде на Перекопську фортецю живим, стане офіцером. Першим був саме Долгоруков. Тож вже у 14-річному віці отримав чин прапорщика.
І це попри те, що за кілька років до цього імператриця Російської імперії Анна Іванівна веліла завжди тримати Василя Долгорукова лише в солдатах. Більша частина його близьких родичів тоді були репресовані. Нікому з них жодних чинів не давали. Бо ж претендували на верховну владу в країні. Таким чином, Василь Михайлович – єдиний із роду Долгорукових, хто отримав офіцерське звання під час правління імператриці Анни Іванівни.
Кар’єрний зліт за часів Єлизавети Петрівни
Коли вже влада Російської імперії змінилася, і в 1741-му на престол зійшла Єлизавета Петрівна (1709-1761), молодий і амбітний Долгоруков почав швидко просуватися у військових чинах. Майже одразу він став капітаном, за рік – секунд-майором, ще за рік – прем’єр-майором.
Неабияким плідним для нього став і 1745-ий. Тоді в чині підполковника його призначенили генерал-ад’ютантом до свого рідного дядька, президента військової колегії, генерал-фельдмаршала Володимировича Долгорукова. А ось у 1747-му році Василь Михайлович став полковником. Та не простим, а із спеціальним призначенням. Спеціальним та дуже відповідальним. Його призначили командувати Тобольським піхотним полком. Виконував майбутній князь Кримський це завдання аж 8 років. До 1755-го.
Вже у 1748-му 26-річний Василь Долгоруков брав участь у військовому поході армії Російської імперії на німецький Рейн. То був епізод війни за австрійську спадщину.
Князь Шаховський Яків Петрович казав, що Долгоруков був дуже впливом серед інших командирів. Він про це писав і в своїх власних записах:
“Ці вищезгадані чотири пани полковника (Захар Чернишов, Вілбоа, Мельгунов і князь Василь Михайлович Долгоруков), які тоді вже славилися відмінною гідністю і своєю знатною поведінкою, від свого генералітету з відмінними прихильностями приймалися і часто з ними в компаніях”.
Семилітня війна
Семилітня війна тривала з 1756 по 1763 рр. У ній брали участь різноманітні окремі військові підрозділи, сформовані на території України. Воювали й цілі українські козацькі полки. У їх складі були й десяток військових, які проживали на території старого Миколаєва та сучасної Миколаївщини. Зокрема, вони брали участь у важкому бою при Цорндорфі. В серпні 1758-го. До слова, Василь Михайлович тут отримав поранення. Поранення картеччю в ліву ногу. Втім, лікувався не довго. І одразу ж повернувся на поле бою.
Сам князь Долгоруков відзначився ще й у битві під Кюстрином. Теж у серпні 1758-го. За це його нагородили орденом святого Олександра Невського, а також нагородили високим званням генерал-поручника.
У 1759-му Василь Михайлович брав участь у Кунерсдорфському бою. Він теж був не з легких. Але успішний. Вже у вересні 1761-го штурмував Кольберг. Тут він знову отримав поранення. Важке поранення.
В день палацового перевороту, коли імператриця Катерина ІІ зійшла на престол Російської імперії, вона удостоїла Долгорукова звання генерал-аншефа. То було за рік до завершення семилітньої війни. У 1762-му.
Війна за Крим
Велика Російсько-турецька війна тривала протягом 1768-1774 років. Через рік після її початку князю Долгорукову довірили охорону кордонів Російської імперії. Разом із Кримським ханством. Ще за рік, у 1770-му, він став командувати 2-ю армією. Замість генерал-аншефа Петра Івановича Паніна.
Головні битви йшли на берегах Дунаю. В той час кримські татари були активними союзниками Османської імперії. Вони відправляли турецьким військовим підкріплення та допомогу. У зв’язку з цим, імператриця Катерина ІІ доручила Долгорукову зайняти весь Крим. Весь півострів. У 1771-му році, а саме 14 червня, він вщент розбив 70-тисячну османську армію під командуванням хана Селіма ІІІ Гірея. Василь Михайлович опанував всю Перекопську лінію.
29 липня цього ж року він вдруге розбив османське військо Селіма ІІІ Гірея. Тепер ще більше. Бо ж командувач османів встиг зібрати 95 тисяч військових. Тепер вже майбутній князь Кримський зайняв увесь півострів. Катерина ІІ була дуже задоволена його роботою. Бо нагородила Долгорукова орденом Георгія 1-го ступеня та табакеркою з її портретом. Та, крім цього, високі нагороди отримав і його син. Василь Васильович Долгоруков тоді став полковником.
Внаслідок цього хан Селім ІІІ Гірей з ганьбою втік до Стамбула. Його місце зайняв прихильник влади Російської імперії хан Сахіб ІІІ Гірей. До речі, хоч Гіреї мали різні політичні погляди, вони були рідними братами. В їх жилах текла одна кров…
1 листопада 1772-го року новий Кримський хан підписав з російською стороною в особі князя Василя Михайловича Долгорукова та генерал-поручика Є. А. Щербініна Карасубазарський трактат. Він проголошував Кримське ханство незалежною територією. Незалежною від Османської імперії. Державою, яка підпорядковується лише Російській імперії.
У день урочистого святкування миру з Османською імперією, 10 липня 1775-го року, князь Долгоруков отримав від Імператриці Катерини ІІ дорогоцінну шпагу з діамантами та титул – Кримського. З цього часу його іменували князем Долгоруковим-Кримським.
Землі Миколаївщини за часів князя Долгорукого-Кримського
Катеринославська губернія Російської імперії під час князювання Василя Михайловича Долгорукого-Кримського складалася з Бахмутського, Катеринославського, Маріупольського, Новомосковського, Павлоградського повітів, а також Ростовського (з Нахічеванським вірменським округом) і Таганрізького градоначальництв. Згодом тут ще утворилися й Олександрівський, Верхньодніпровський і Слов’яносербський повіти.
В ті часи населення губернії складало понад мільйон людей. Якщо точніше, то тут проживали 1 057 958 осіб. Чоловіків було трохи більше, ніж жінок. 531 531 і 526 427. Всі вони проживали у 2 454 різноманітних населених пунктах. В різних місцевостях. Загалом у Катеринославській губернії було 152 090 дворогосподарства.
Понад 80% від загального населення складали українці. Найбільша їх густота населення була саме в західних повітах. Верхньодніпровському, Катеринославському, Новомосковському… До слова, росіян тут було не так вже й багато. До 80 тисяч осіб. А це лише 7,5% населення.