Чорноморський флот у середині ХІХ — місце не для слабаків. Тут діяла залізна дисципліна та чудернацька система покарань, яка базувалася ще на «Статуту морському» Петра I. За консервативністю та жорстокістю санкцій цю систему можна було порівняти хіба з англійським воєнно-морським статутом. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.
Непривабливе життя матросів
Матрос — найнижча людська одиниця на судні. Він найчастіше зазнавав різноманітних дисциплінарних тортур. Часто безвинно. Якщо його навіть просто запідозрили у крадіжці, то тягнули нещасного з бака до корми під всім корабельним кілем. Таке покарання мало назву «кілювання». Якщо наш матрос-бідолаха проштрафився та три дні не з’являвся на своєму судні, то таку процедуру з ним робили тричі. А потім після такого жорстокого «атракціону» ще й двісті раз били канатом. Для тих, хто намагався втекти або часто піддавався чарам «зеленого змія» була приготована інша доля — катування та розстріл. Матросів, які виконували свої обов’язки не сумлінно, знову ж таки катували та відправляли на каторгу.
Після ліквідації кріпацтва імператор Олександр II розпочав низку ліберальних реформ, серед яких була й судова. У галузі цивільного судочинства з’явилася об’єктивність, колегіальність присяжних при винесенні вердиктів. Проте армію та флот це жодним чином не стосувалося. Там, як і раніше, діяв повний феодалізм. У 1867 році була узгоджена нова реформа військового та морського суду, але в реальності все залишилося по-старому.
Офіцери мали карт-бланш щодо вільного поводження з матросами, над якими могли творити будь-що. На кораблях Чорноморського флоту тоді традиційними були побиття, знущання та катування.
Офіцер, якому було не байдуже
Нижчі чини, як і завжди, зазнавали стягнення за навіть незначну провину за петровським «Морським артикулом». Саме в ті часи головою Миколаївського воєнно-морського суду був призначений контрадмірал Андрій Ніконов. Він приїхав до Миколаєва у жовтні 1868 року й одразу приступив до своїх посадових обов’язків. На нього очікувало багато випробувань.
Він народився у 1811 році у Псковській губернії. Його батько був нащадком давнього боярського роду Пущиних. Він володів великим маєтком, був мировим суддею та керував повітовим дворянством.
Спочатку батько хотів, щоб юний Андрій Іванович зробив цивільну кар’єру юриста. Однак син згодом відмовив батька від цього наміру, адже мріяв навчатися у Морському кадетському корпусі.
Після закінчення навчального закладу молодий Ніконов відправився продовжувати службу на бриг «Парис». Два роки по тому Андрій став мічманом, а у 1836 — лейтенантом. На його рахунку з’явилася перша вагома нагорода — орден Станислава 4-го ступеня.
Цей чоловік не був схожим на решту військових. Він був затятим читцем, захоплювався постулатами гуманістів епохи Відродження. За роки служби Ніконова «Парис» став одним з найкращих кораблів Чорноморського флоту. Андрій Іванович не допускав жодних проявів жорстокості з боку офіцерів до матросів. В травні 1836 року він скасував покарання матросам, які запізнилися на судно не зі своєї вини. В грудні лейтенант відправив матроса, що ніс покарання, у шпиталь через хворобу. На суді честі розбирали вчинок Ніконова, адже покарання на матроса наклав старший офіцер брига. Але Андрія Івановича одностайно виправдали.
Серед представників екіпажу склалися хороші стосунки між матросами та офіцерами, адже саме Ніконов започаткував атмосферу взаємоповаги. Матроси відтоді намагалися служити чесно, по совісті, адже не хотіли підводити командирів. Екіпаж працював, як єдиний механізм. Моряки чудово знали, що коїться на інших кораблях, отже, цінували можливість служити саме на «Парисі».
Реформатор Миколаївського воєнно-морського суду
У 1864 році Андрій Ніконов обіймає посаду командиру Севастопольського порту та отримує звання контрадмірал. А у 1868 його призначають головою Миколаївського воєнно-морського суду.
Ніконов не просто так був призначений на цю посаду. Чорноморський флот знав не багатьох фахівців серед старшого командного складу, які б настільки професійно розбиралися в юриспруденції та судочинстві, як Андрій Іванович. До того, як він обрав професію моряка, він встиг два роки вчитися в пансіоні, де вивчав право. Крім того, за сорокарічну морську практику Ніконова на його кораблях не було жодного дезертира. А до числа арештантів увійшли тільки троє матросів.
На новій посаді в Миколаївському воєнно-морському суді контрадмірал стрімко почав позбуватися від обераудиторів. Далі він відправив їх до кронштадтського судового відомства. Роботи новому голові вистачало, адже справи були настільки занедбані морськими прокурорами, що скарги нижчих чинів лежали мертвим вантажем ще з Кримської війни 1853—1856 років. Повна юридична безкарність самодурів-офіцерів Чорноморського флоту, які творили абсолютне беззаконня у морі, породила нове кріпосництво. Це була система, по шкалі цінностей якої життя матроса було на найнижчій ланці. Простого матроса могли просто вбити, або продати у робоче рабство. Його могли залишити без платні, або вигадати ще щось неймовірно жорстоке.
Новий голова в особі Андрія Ніконова взявся за роботу.
Він використовував всі свої знання та знаходив будь-які можливості, щоб цивілізовано підтримувати дисципліну на кораблях. До жорстоких методів «Морського артикулу» Ніконов ніколи не вдавався.
Судові засідання проводилися щотижня щосереди та щоп’ятниці. Контрадмірал, якому долею було відведено роль судового реформатора, змінив процедуру розгляду кримінальних та дисциплінарних справ. Відтоді на засіданнях мали бути присутніми представники командного складу, а не тільки звинувачений. Від екіпажу чекали неупередженої розповіді та відповідей на запитання слідчих.
Гуманізація судочинства
Завдяки реформам Андрія Ніконова вдалося досягти покращення боєздатності флоту. Загальний моральний вигляд екіпажів також зазнав позитивних змін. Офіцери поступово відходили від амплуа панів та поводилися виключно як командири. Матроси, яких до реформ Ніконова зневажали та піддавали тортурам за будь-яку провину, набували людської гідності та сумлінно виконували свій борг захисників.
У квітні 1891 року Ніконов став повним адміралом. Йому надали наказ посісти посаду голови Генерального воєнно-морського суду. На той момент Андрій Іванович був вже дуже хворим старим чоловіком. Йому було вісімдесят років. Але він не зміг відмовитися. Ніконов обійняв посаду, але помер через пів року саме під час суду.
Андрій Ніконов — новатор свого часу. Він не побоявся впроваджувати у справу ідеї гуманістів Відродження, власний досвід та принципи людинолюбства.
Син Андрія Івановича згадував свого батька, як неймовірно працелюбну людину, яка дорожила справою свого життя та намагалася зробити світ навколо себе кращим.
Сергій Андрійович Ніконов розповідав, що Андрій Іванович не хотів користуватися навіть коротким відпочинком. Він був впевнений: після відпочинку буде нестерпно важко повертатися до роботи. Коли йому ставили запитання, чи не боявся він бути моряком, то відверто відповідав, що боявся. Особливо на початку своєї кар’єри. А потім якось «перебоявся» та робив свою справу.