Перша світова війна тривала з 1914-го по 1918-ий рр. Воювали близько 74 млн. солдатів. Внаслідок бойових дій загинули 10 млн. військових та ще стільки ж цивільних. А ось яким було життя миколаївців під час Першої світової війни – читайте на mykolaiv-yes.com.ua.
Приводом для цього глобального збройного конфлікту стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини. Це трапилось 28 червня 1914-го р. у боснійському місті Сараєво. А вже 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Наступного дня в Російській імперії, до складу якої в ті часи входили й землі сучасної Миколаївщини, розпочалася мобілізація.
Де лікували поранених військових у Миколаєві
2 вересня 1941-го року у Миколаєві на засіданні міської Думи під головуванням міського голови М.Леонтовича було офіційно оформлено Міський комітет допомоги хворим і пораненим воїнам. Тоді ж на його діяльність було виділено 25 тисяч рублів.
Майже одразу в Комітет поступило чимало пропозицій від різних установ і приватних осіб щодо розташування поранених. Так, середньотехнічне училище та Товариство взаємного страхування підготували по 50 ліжок. Ще 20 виділив миколаївський яхт-клуб.
На початку війни на території Херсонській губернії (до якої входила й сучасна Миколаївська область) планували розмістити 10 тисяч поранених військових. Але тут було підготовлено лише 3 150 ліжкомісць. У жовтні 1914-го року в Миколаєві для прийому поранених були підготовлені 432 ліжкомісця, із них 200 – у Морському шпиталі, 200 – у міській лікарні, 25 – у єврейській лікарні та ще 7 – у будинку Ю.Соболевої.
Створювати лазарети неабияк допомагали й релігійні громади. Так, у жовтні 1914-го активісти Товариства Римсько-католицької церкви Миколаєва організували секцію “Польський лазарет”. Тут було 25 ліжкомісць. Вони знаходилися у приміщенні Костьольного будинку.
Активісти взяли на себе відповідальність за повноцінне утримання поранених. У складі благодійної секції були Н.Черняхович, Ю.Козеловський, Сосиновський, С.Прижияловський, А. де Жоржель.
Військові лазарети у Миколаєві
Із телеграми верховного начальника санітарної та евакуаційної частини
О.П.Ольденбургського від 10 грудня 1914 року відомо, що на той час у Миколаєві діяло 6 лазаретів: імені Цесаревича Олексія Миколайовича, при миколаївській міській лікарні, Миколаївського Духовного комітету, Товариства Римсько-Католицької церкви, Товариства Свято-Миколаївської Грецької церкви та Миколаївського Портового управління. 29 березня 1915-го року єврейська громада Миколаєва відкрила ще один шпиталь.
Перших поранених урочисто зустрічали міські суспільні організації. Але санітарні поїзда стали прибувати все частіше й частіше. Бо кількість поранених лише зростала. Тож Комітет був змушений поспішно облаштовувати й відкривати нові лазарети. І вже у жовтні 1915-го у Миколаєві їх вже було 17. Окрім цього, поранені військові були розміщені ще у трьох приватних будинках.
Допомога військовим від цивільних миколаївців
Міський комітет допомоги хворим і пораненим воїнам не дивлячись на першу допомогу в розмірі 25 тисяч рублів, згодом отримав ще 2 750 руб. Це вже на організацію майстерні. Тут поранені могли навчатися різним ремеслам.
А ось при Морському шпиталі Товариство Червоного Хреста організувало курси для підготовки сестер милосердя. Перший випуск 48 сестер було здійснено 22 вересня 1914-го.
Із самого початку війни до обслуговування потреб діючої армії почали долучатися й приватні особи. Здебільшого вони виготовляли спорядження. Так, вже в жовтні 1914-го за вказівкою Міністерства внутрішніх справ Миколаївське градоначальство повинно було зобов’язати місцевих чоботарів виготовляти чоботи для військових. По 2 пари щотижня. За кожну пару була встановлена фіксована плата – 7-8 рублів. Разом з цим долучити до важливої роботи пропонували й місцевих чинбарів та кравців.
Біженці у Миколаєві
У 1915-му російські війська почали зазнавати перших поразок. Їм довелося залишити Польщу, Литву, частину Латвії та Західної Білорусі. А разом з відступаючою армією на схід потягнулися й довгі колони біженців.
Населення з прифронтових територій почало прибувати навіть до Миколаєва. Тож тут створили Комітет допомоги біженцям. Станом на вересень 1915-го на його утриманні перебували 1 250 осіб.
Близько 200 біженців з Латвії згодом влаштувалися працювати на суднобудівний завод “Наваль”. Біженці з Прибалтики утворили в Миколаєві латиське земляцтво. І попри потребу робочих рук та величезну кількість військових замовлень, у Миколаєві панувало безробіття. Тож благодійний комітет суднобудівного заводу “Наваль” вирішив допомагати всім безробітним. Він щомісяця виділяв 1 тисячу рублів.
Допомога навчальних закладів
У травні 1915-го за ініціативи представників миколаївських училищ було створено Педагогічну комісію. Вона активно займалася допомогою. Допомагали дітям біженців та родин запасних. Тим, що навчалися у місцевих навчальних закладах.
Учні миколаївських шкіл постійно допомагали постраждалим. Всім, хто постраждав від військових дій. Час від часу вони здійснювали збори пожертвувань, організовували благодійні заходи, влаштовували ярмарки… Допомагали як лише могли.
Наприклад, 20 учнів Олександрівської чоловічої гімназії за власним бажанням влітку виконували різноманітні сільськогосподарські роботи селянським родинам. Тим родинам, годувальники яких були відправлені на фронт.
Крім цього, педагогічна рада 2-ї Миколаївської жіночої гімназії отримала рескрипт великої княгині Тетяни Миколаївни із словами вдячності ученицям. Бо для допомоги біженцям вони зібрали й передали 120 рублів.
Економічна сторона
У квітні 1915-го до Миколаєва вперше від початку війни приїхав імператор Микола ІІ. Саме в той час активно проявлялися патріотичні настрої містян. Під час свого візиту імператор відвідав суднобудівні верфі, оглянув лінкор “Імператриця Марія”, побував у лазаретах, багато розмовляв з робітниками, пораненими, робив різноманітні подарунки…
15 листопада 1915-го Микола ІІ вдруге приїхав до Миколаєва. Тепер вже з цесаревичем Олексієм Миколайовичем. Тут знову були зустрічі на суднобудівних заводах та в лазаретах. Втім, позитиву серед населення було мало. Вкрай мало. Бо ж погіршення економічного становища впливало на все. До слова, про цю проблему почали говорити ще з квітня 1915-го. Висвітлилося це навіть у міській пресі.
У листопаді того ж 1915-го та протягом січня-лютого 1916-го у Миколаєві відбулися страйки серед робітників суднобудівних заводів. Однак, до війни вони не мали жодного відношення.
Робітники протестували через подорожчання продуктів харчування, зростанням плати за житло та зловживанням адміністрації заводів. Бо саме в той час закінчувалося будівництво важливих кораблів, і на думку працівників адміністрація отримувала премії, а ось їх вимоги про підвищення заробітних плат відхилялися.
В кінці 1915-го року населення Миколаївщини активно виказувало своє бажання щодо перейменування тих міст, сіл та вулиць, які мають німецькі назви. А через публічні висловлювання про те, що на міських заводах і підприємствах працюють сотні осіб німецької національності, двоє гласних міської думи С.Гайдученко та В.Маркелов протягом трьох діб перебували під адміністративним арештом.