Неділя, 14 Серпня, 2022
Home Blog

По Європі без галопу та недорого: обираємо тури вихідного дня

0

Як відвідати нові місця та встигнути оцінити їх привабливість за 2–4 доби? Треба грамотно скласти маршрут і не перенаситити подорож пунктами призначення та подіями. З досвіду мандрівників, краще не витрачати нерви та час, і обрати готові тури вихідного дня. Тож де пропонують побувати турфірми?

Захоплюючий вояж на дві доби чи на 4–5 днів

Коли часу обмаль, а нових вражень хочеться, придивіться до розташованих неподалік країн. Визначні місця та природні пам’ятки знаходяться на відстані короткого переїзду, отже ви зможете ретельніше оглянути місцеві принади. Якщо в запасі є кілька днів, придбайте комбінований тур вихідного дня в Європу і відвідайте кілька міст за короткий термін. 

А щоб подорож подарувала максимум задоволення, скористайтеся порадами від експертів Poehalisnami.ua:

  • Одягайтеся у вільний одяг та взуття, в якому буде зручно сидіти й ходити.
  • Беріть у салон ручну поклажу, що може знадобитися під час поїздки на автобусі. Підійде невелика сумка з питною водою, легким перекусом, книгою чи смартфоном, сонячними окулярами, вологими серветками та медикаментами. Решту речей залиште у багажному відділенні.
  • Уточніть, чи передбачає путівка нічні переїзди. Продовжуючи подорож вночі, ви зекономите час і відвідаєте більше міст. Проте з ночівлею в готелі відпочинок вихідного дня буде більш комфортним.
  • В програму автобусних турів входять безкоштовні й платні екскурсії. Від останніх можна відмовитися, спланувати вільну годину на власний розсуд.

Безкоштовні принади європейських столиць

Передбачені путівкою за кордон екскурсії включають відвідування не всіх привабливих міських принад. Проте деякі популярні серед туристів місцини вартують більшої уваги, тож виокремити на них вільний час — чудова ідея!

Головна площа Братислави (Словаччина)

Найменша столиця Європи багата архітектурними пам‘ятками. Будівлі довкола центральної площі міста — це суміш стилів класицизму, бароко і готики. В центрі композиції розташований фонтан із статуєю лицаря Роланда. Насправді скульптура зображує імператора Максиміліана, який ототожнював себе з легендарним воїном.

Геологічний музей у Варшаві (Польща)

Якщо ваша поїздка на вихідні проходить через Варшаву, знайдіть півгодини на похід до музею, де зібрана колекція різноманітних гірських порід, мінералів та скам’янілостей. Тут також можна побачити справжній скелет мамонта та опудало, яке імітує древнього динозавра.

«Колесо часу» в Будапешті (Угорщина)

Один з найбільших у світі піщаний годинник мав стати серцем угорської столиці, автоматично перевертаючись в ніч на 1 січня і символізуючи початок нового року. Втім, споруда виявилася надто дорогою в обслуговуванні, тож наразі є символом невтілених грандіозних планів.

«Танцюючий будинок» у Празі (Чехія)

Не кожна путівка на поїздку вихідного дня містить в програмі огляд фасаду цієї будівлі, а даремно. Дві вежі «Джинджер» і «Фред» ніби злилися в танці, втілюючи перетворення чоловічого Інь під впливом жіночої енергетики Янь. За задумом будівля символізує розрив Чеської Республіки з тоталітаризмом.

Сад «Чишміджіу» в Бухаресті (Румунія)

Справжня зелена перлина румунської столиці — мальовничий сад, улюблене місце відпочинку містян вже понад 150 років. Це неймовірна локація для романтичних фотосесій, з доглянутими деревами, клумбами й кущами, гарненькими містками і цікавими скульптурними елементами. По центральному озеру можна покататися на катамарані, ціна розваги доступна для туристів.

Життя Миколаєва під час фашистської окупації

0

Так сталось, що Миколаїв три роки був окупований фашистськими військами. Окупанти увійшли до міста 16 серпня 1941 року. І лише 28 березня 1944 -го вони були вибиті з Миколаєва. 

Як жило місто ці важкі три роки? Що відбувалось з його мешканцями, які не встигли евакуюватись, адже часу на це вони майже не мали. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Підготовка до оборони Миколаєва

Коли міська влада почала готуватись до оборони Миколаєва від фашистів, то з’ясувалося, що все потрібно робити з нуля. Радянська влада настільки вірила Гітлеру, що не переймалась укріпленням оборони таких важливих міст, як Миколаїв.  А захищати було що. Нагадаємо, що в Миколаєві були суднобудівні заводи. Крім того, з початком війни завод “Дормашина” почав випускати патрони.   

Проте, навколо міста не було жодної фортифікаційної споруди. На розробку креслень чиновники дали три дні. Це в той час, коли час рахувався на години. 

Але, у Миколаєві радянська влада зробила, як вона вважала найголовніше – вберегла населення від фашистської пропаганди, забравши у людей радіоприймачі. 

5 серпня 1941 року  на миколаєвом пролетіли перші німецькі літаки. А 16 серпня фашисти увійшли до міста. 

Окупація Миколаєва фашистами

Німці відразу ж почали встановлювати власні порядки. Зокрема, створили Генеральний округ Миколаїв, який увійшов до складу рейхскомісаріату України.  Місто очолив Евальд Опперман.

Перші кроки окупантів були наступні. Почали боротьбу з мародерами. Для цього спійманих мародерів стратили на очах миколаївців.Більше грабунків у місті не було. Далі повторили крок радянської влади – відібрали радиоприймачи. Так боролись проти радянської пропаганди. 

Так, як фашисти вважали, що в Миколаєві вони назавжди, то почали відновлювати інфраструктуру. В першу чергу запустили міську електростанцію. Для цього довелось привезти необхідні деталі аж з Німеччини. Електроенергія стала подаватись на вцілілі підприємства і до будинків містян. 

Відновленню підлягали й мости з дорогами. Німці відбудували зруйнований Варварівський міст. Згодом він ще слугуватиме після звільнення міста від фашистів. 

Щоб зробити ілюзію мирного життя і доброго ставлення до місцевих жителів, німці дозволили працювати зоопарку. В архівах збереглись квитки, де є напис двома мовами: українською і німецькою. 

У Миколаєві за часів фашистської окупації виходити газети. Друкувалися трьома мовами: українською, німецькою і російською. Для вірян свої двері відчинили миколаївські храми. 

Таку майже пасторальну ілюстрацію окупаційна влада планувала показати Адольфу Гітлеру. Підтвердженним є той факт, що фюрер таки був у Миколаєві, але місто не оглядав. Його літак сів на військовому аеродромі. А потім Гітлер, якого в цій поїздці супроводжував Муссоліні, автомобілем поїхав до Первомайська, де приймав парад. 

Про те, що німці вважали, що в Миколаєві залишаться постійно, свідчив й той факт, що вони одразу організували власний цвинтар. Воно було розташоване у самісінькому центрі Миколаєва. Згодом його знесли і облаштували на цьому місці меморіал воїнам-ольшанцям. 

Але за цією солодкою картинкою ховалось зовсім інше життя – жорстоке й непередбачуване. Головне гасло окупантів стосовно місцевого населення: “За непослух – смерть”. 

Не можна було виходити на вулицю без спеціальних документів. Всі дорослі повинні були працювати. Якщо вийшов на вулицю без спеціальної перепустки – найменше покарання, яке очікувало – арешт. 

Зазначимо, що протягом першого року окупанти зробили так, що в Миколаєві не залишилось жодної людини єврейської національності. Найдовше не чіпали лікарів-євреїв. Їх знищили, коли з Німеччини приїхали власні лікарі. 

Миколаївське суднобудування під час окупації

Окремо слід сказати про долю Миколаївських суднобудівних заводів. На момент окупації евакуювати верфі не встигли.  Знищити заводи також не вдалось. Лише трохи пошкодили обладнання. Зазначимо, що на стапелях навіть залишились недобудовані кораблі. 

Фашисти почали роботу суднобудівних заводів з їхнього перейменування. Отже, Чорноморський суднобудівний завод отримав назву “Південна верф”. Завод імені 61 комунара став називатись “Північна верф”. Судноремонтний назвали просто – “Мала верф”. 

Окупанти намагались запустити заводи. Тим більше, що на стапелях стояло чимало незавершених корпусів суден і військових кораблів різних класів. Там були есмінці, лінкори, сторожові катери. Але бути на воді їм не судилося. за три роки окупації більшість корпусів були порізані на метал. Добудувати їх заважали диверсії миколаївських підпільників Не добудували їх і після звільнення Миколаєва від фашистів. 

Але суднобудівні заводи Миколаєва таки знищили. Відступаючи фашисти замінували і висаджували в повітря вс важливі об’єкти. Так, значно пошкодили електростанцію. Постраждали  стапелі і цехи суднобудівних заводів. Деякі з підприємств довелось відновлювати майже з нуля.

Концтабір на території Миколаєва

Про концтабір “Шталаг-364”, який окупанти розташували на території Миколаєва, написано багато. Його дослідженням займалися миколаївські історики. У 2021 році друком вийшла книга Валерія Чернявського “Темвод”. Частина монографії присвячена саме існуванню концтабору для військовополонених. 

Це був найбільший концтабір для радянських військовополонених на півдні України. Окупанти не обтяжили себе пошуком приміщень за містом, а обрали для табору житло колишніх працівників миколаївських заводів. Двоповерхові будинки перетворили на бараки, а саму території огородили парканом з колючого дроту. 

Щоб уявити, як виглядав “Шталаг-364”, достатньо відвідати музей підпільно-партизанського руху на Миколаївщині. Одним з основних експонатів стала діорама концтабору на Темводі. 

У кожному з бараків фашисти тримали до 200 військовополонених, а загальна кількість в’язнів могла одночасно становити до 30 тисяч осіб. Розстрілювали полонених на території табору. Тож мешканці найближчих вулиць часто чули постріли. За три роки там загинули понад 30 тисяч радянських військових. 

Після звільнення Миколаєва жителі на Темвод так і не повернулись. Колись перспективний мікрорайон за кілька післявоєнних років перетворився на пустку.

Як проходили вибори в Миколаєві

0

Виборча система в Миколаєві пережила дві імперії: російську і радянську. Крім цього, її декілька разів змінювали вже за часів незалежності України. Кожен період має свої особливості. Були часи, коли вибори вважались суто номінальними, а були моменти в історії нашого міста, коли виборчий процес захоплював усіх жителів Миколаєва. 

Пропонуємо пригадати, як все ж таки відбувались вибори на нашому місті. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Як проходив виборчий процес за часів російської імперії

Вибори в Миколаєві за часів Російської імперії, особливо в 19 столітті якихось особливих нюансів не мали. Обирали голосних до Міської думи, а також міського голову. В ті часи право обирати мали лише представники дворянства, купецтва. Робітники права голосу не мали, як не мала права обіймати будь-які посади у владі. Міськими головами в основному ставали купці. 

Вже на початку 20-го століття до міської думи почали потрапляти й робітники. Виборче законодавство дещо послабили. До 1917 року серед миколаївських депутатів були вже соціалісти і більшовики. 

Радянська виборча система

Мабуть це найспокійніший період у виборчій системі. На той час в радянському союзі залишилась лише одна партія – комуністична. Миколаївці продовжували обирати міську раду й міського голову. Але мандати отримавали відомі люди –  кращі працівники, комсомольці, члени комуністичної партії. До речі, безпартійним було майже неможливо стати депутатом, а тим більше міським головою. Основна боротьба за посади відбувалась в кулуарах. 

Голосування миколаївців за незалежної України

З введенням в незалежній Україні багатопартійної системи, вибори до місцевих органів самоврядування дійсно стали важливими і цікавими. 

У Миколаєві жителі продовжили обирати як міську раду, так і міського голову. Перші років 10 особливого напруження під час виборів не було. Традиційно до міської ради проходили помірковані партії, Народний рух, комуністи й соціалісти. 

Не були гучними й вибори міського голови. Здебільшого перемагали провладні кандидати. 

Все змінилось після 2014 року. Тоді до складу міської ради вперше не увійшли комуністи. Причина – їх законом заборонили. Партія регіонів розпалась на кілька партій. Депутати почали утворювати фракції. І не завжди лише за партійною приналежністю.

Незмінним атрибутом виборчих перегонів стали суди. Після оголошення результатів обов’язково  були невдоволені, які намагались оскаржити результати в судовому порядку. 

Але останні вибори до міської ради 2021 року розпочались саме з судових засідань. Активісти вимагали усунути від виборчих перегонів такі партії як ОПЗЖ і партю Шарія. Спочатку Територіальна виборча комісія відмовила цим партіям в реєстрації. Проте, партії оскаржили це в суді і домоглись свого. Навіть більше, вони пройшли до складу міської ради. У 2022 році обидві партії були заборонені в Україні. 

Миколаївське диво або найінтригуючі передвиборчі перегони

А зараз розповідь про найцікавіші вибори міського голови Миколаєва. 

Конкуренція Сєнкевич – Дятлов

Вибори мера Миколаєва в 2015 році мали неочікуваний фінал. Адже, починаючи з першого туру все пішло не так, як передбачали експерти і планували політтехнологи. 

Після передчасної смерті міського голови Володимира Чайки у 2013 році, на довиборах переміг Юрій Гранатуров. Це політик відомий в Миколаєві, був заступником міського голови, очолював адміністрацію Інгульського району. 

Тому, коли прийшов час чергових виборів на посаду мера, то Юрій Гранатуров подав свою кандидатуру. Претендент на крісло мера був впевнений, що легко пройде перший тур і побореться за посаду в другому. У передвиборчій компанії кандидат задіяв всі можливі ресурси. 

Другим претендентом на посаду міського голови став Ігор Дятлов. Миколаївці запам’ятали його як наймолодшого очільника обласної ради. Тоді він діяв під прапором партії регіонів. Після 2014 року прапори змінив, як і всі колишні регіонали. Вирішив спробувати очолити Миколаїв. Деякі експерти навіть прогнозували йому перемогу, мотивуючи це тим, що Миколаїв завжди підтримував партію регіонів. 

Проте, всі плани відомих кандидатів перекреслила так звана “темна конячка”. Нею став мало відомий ІТ-шник Олександр Сєнкевич. 

Його у виборчий перегонах підтримав вже досвідчений Сергій Ісаков. Він двічі змагався за мерське крісло з Володимиром Чайкою. Цього разу вирішив, що не балотуватиметься, а підтримає позапартійного і маловідомого кандидата. 

Олександр Сєнкевич на той час об’єднав в собі вс риси, які бажали бачити в очільнику міста: молодий, незаангажований, швидко набув популярності у молоді, а головне не мав нічого спільного з попередньою владою. 

Слід зазначити, що його виборчий штаб не сподівався на перемогу навіть в першому турі. Проте, диво таки сталось. Олександр Сєнкевич  не лише пройшов у другий тур, а й вибив з перегонів досвідченого Юрія Гранатурова. У другому турі його конкурентом став Ігор Дятлов, яз ким злий жарт зіграло його полтичне майбутнє. Невідомий нікому Олександр Сєнкевич переміг  став мером Миколаєва. 

Протистояння Сєнкевич – Чайка

Як не дивно, проте Олександру Сєнкевичу вдалось практично повторити свій прихід у владу на виборах міського голови у 2020 році. І тут боротьба була не на жарт.

У перемозі діючого мера знову сумнівались.  На той момент Олександр Сєнкевич вже мав за плечами імпічмент, організований його колишнім соратником Сергієм Ісаковим, а також клька фінансових скандалів. 

Його основним суперником став Владислав Чайка – син “народного мера” Володимира Чайки. 

Основним електоратом Владислава Чайки стали прихильники його батька. А от за Сєнкевича голосувала та частина миколаївців, які були проти партії ОПЗЖ, від якої балотувався Владислав Чайка. Крім того, згадали і не зовсім законні діяння кандидата і його знайомства з криміналітетом. 

У другому турі таки опинились Сєнкевич і Чайка. Всі чекали на дебати кандидатів. Проте, Владислав Чайка робив все, аби їх уникнути. Коли вже обидва кандидати прибули на студію телеканалу Суспільне:Миколаїв, поступило повідомлення, що ця будівля замінована. 

Дебати відбулись трохи згодом. Коли ж відбулось голосування, то переміг Олександр Сєнкевич. За нього проголосували 54 тисячі миколаївців. Владислав Чайка спочатку не визнавав поразки. Проте, результати голосування були красномовними. ІТ-шник вдруге став мером Миколаєва.

Воєнні сторінки історії Миколаєва

0

Друга світова війна залишила значний слід в історії Миколаєва. Місто пробуло в окупації майже чотири  роки. Краєзнавці зібрали у містян чимало історій, пов’язаних з цим періодом життя Миколаєва. За кожною розповіддю стоять людські долі. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Миколаївське пекло

Саме такими словами назвали під час окупації Миколаєва один з мікрорайонів міста – Темвод. Там німецькі окупанти розташували концтабір для військовополонених “Шталаг – 364”. 

Бараками слугували колишні будинки працівників суднобудівного заводу. Територію обгородили колючим дротом. На той час це був найбільший табір для військовополонених на півдні України. Полонені спали на цементній підлозі, працювали по 14 годин на день. Годували бранців гірше, ніж тварин. 

За часи існування “Шталаг-364” там було знищено понад 30 тисяч полонених. Лише одного разу його бранцям вдалося втекти. 

Від табору залишилась лише частина воріт, де встановлена меморіальна дошка. 

Як під час окупації зберігся Миколаївський історичний музей

Як відомо, коли німецькі війська входили до міст, вони не залишали поза увагою музеї і картинні галереї. Експонати пакувались і вивозились на територію Німеччини. Проте, з Миколаївським історичним музеем вийшло все по-іншому. 

Директор музею Герш Рехтман був мобілізований на фронт. Керувати музеєм став його співробітник Цвєтко. На цій посаді він пробув до грудня 1941 року. Далі взяв відпустку, бо захворів. Далі ці обов’язки виконував Кузнєцов. 

Якимось дивом окупанти вирішили залишити всі експонати в Миколаєві. Колекція музею була доволі великою і займала сім виставкових залів. За наказом окупаційної влади співробітники не лише провели каталогізацію експонатів, а й продублювали всі назви німецькою мовою. 

Крім того, в 1943 році музей навіть отримав нове, більше приміщення. Власне житло отримали директор і сторож музею. В оновленому музеї починають проводити виставки і відкрили його для відвідувачів, 75% яких становили німецькі офіцери й солдати. 

Проте, наприкінці 1943 року частину археологічних експонатів німці вивезли до Кенігсбергу. Це були найцінніші експонати, які вважаються втраченими і до сьогодні. 

Кохання проти війни

Цю ліричну історію розповів краєзнавець Микола Пономаренко. Її героями стали його знайомі – Лев Львович Степанов і Зінаїда Петрівна Іванова. Обидва народились і виросли в Миколаєві. А от познайомила їх саме друга світова війна. 

Лев Степанов брав участь в обороні Миколаєва. Проте, за день до окупації міста його евакуювали до міста Мари. Вже звідти був мобілізований. Наприкінці 1942 року потрапив у німецький полон. Так сталось, що Лев Степанов побував майже у всіх концтаборах Європи. Так тривало майже рік. Степанову пощастило – йому вдалось втекти.

Повернувся до рідного Миколаєва. Тоді і зустрівся з Зінаїдою Івановою, яку потім буде ніжно називати Зікою. Зіна добре знала німецьку мову. Тому за завданням підпілля, учасницею якого вона була, працювала в буфеті місцевого театру. Слухала розмови офіцерів і передавала підпільникам. Там же познайомилась зі Львом.

Закоханим удалось пережити окупацію. Але труднощі на цьому не завершились. Лева Степанова, як колишнього військовополоненого допитували НКВС. Але на фронт вдруге відправили. Зінаїду Іванову також допитувало НКВС. Але з нею повелись настільки жорстоко, що дівчина на допитах втратила пам’ять. Саме тому її відпустили. 

Окремо слід сказати про листування Лева й Зіни. Це були найніжніші листи. Лев писав коханій на будь-якому клаптику паперу. Дівчина дочекалась свого обранця. 

Найгучніші злочини Миколаєва

0

Історія Миколаєва – це не лише перемоги у війнах і збудовані кораблі. Є й такі історичні факти, про які не дуже хочеться згадувати. Йдеться про кримінальний бік життя нашого міста. Архіви й містяни можуть розповісти про різні гучні злочини, що стались у місті в різні часи. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Злочини початку  20 століття 

Миколаїв початку 20 століття був промисловим і торговельним містом. Тут мешкали мешкало чимало заможних людей. Були й власні кримінальні угрупування. Але в історії міста згадуються чомусь здебільшого крадіжки. Може тому, що були пов’язані з відомими людьми. 

Наприклад, у 1913 році Миколаїв сколихнула звістка – пограбували родину Аркасів. А саме, викрали коштовності Ольги Іванівни Аркас. Пограбування сталось 22 жовтня. Вартість викраденого на той час була великою – 50 тисяч рублів. Але поліція так нікого й не знайшла. Тож можна вважати, що це перший “глухар” у Миколаєві. 

Інша крадіжка сталась вже за часів радянської влади. Після революції до Миколаєва з’їхалися чимало представників  криміналітету. Але саме ця крадіжка стала курйозом. Крадій пограбував прокуратуру. Сталося це 28 січня 1925 року. Що розраховував там знайти злочинець невідомо. І хоча його намагались знайти гарячим слідом, знайшли лише підбор від взуття крадія.   

Трагічна загибель Феодосія Камінського

Пограбування і вбивство відомого музейника, колекціонера Феодосія Камінського – чорна сторінка в історії Миколаєва. 

Феодосій Камінський – відомий археолог, історик. Тривалий час був директором Миколаївського краєзнавчого музею. Вийшовши на пенсію мешкав разом з онукою. Містом ходили чутки, що за час праці археолог Феодосій Камінський зібрав велику колекцію цінностей, в тому числі й золото. Проте, це була неправда. Вчений-пенсіонер жив дуже скромно. А всі знахідки  передавав до музею. 

Крадії цього не знали. Засліплені легкою наживою, прийшли до будинку вченого під виглядом лікарів. Один з таких лікарів дуже цікавився картинами, які були в будинку історика. 

Одного дня візит таких “лікарів” завершився трагедією. Коли троє чоловіків вийшли з кімнати Камінського, то попередили дівчину, що її дідусь відпочиває. Згодом дівчина запідозрила, що щось не так. Дідуся вона знайшла мертвого.  Його кімната була пограбована. Міліціонери знайшли 18 пустих рам. Серед викраденого цінною була лише одна картина – копія картини за поемою Шевченка “Сон”. 

Слідчі розкрили вбивство за тиждень. Ініціатором став студент. Він  намагався продати картини, за які історик заплатив власним життям.   

Перше замовне вбивство у Миколаєві

Початок  2000-х років привніс до кримінальної історії Миколаєва новий термін – “замовне вбивство”. 

У 2001 році в самому центрі Миколаєва, біля кінотеатру “Піонер” стався потужний вибух. Висадили в повітря легкову машину. Водій автівки від отриманих травм помер у лікарні. 

Наступного дня тодішній начальник обласного УМВС Анатолій Удод зібрав пресконференцію на якій повідомив – це вбивство замовне. До цього моменту в Миколаєві подібного не було. Жертвою виявився бізнесмен і спортсмен Юрій Бойко. Він був співвласником охоронної фірми і мав стосунок до одного з найбільших ринків міста.

Міліціонери повідомили, що злочин готувався тривалий час. А от виконати його досконало не вийшло. Це диво, що не було ще жертв. Тоді за скоєння злочину заарештували навіть президента футбольного клубу “Миколаїв”. 

Хабар 1-му заступнику голови ОДА

Звинуватили в отриманні хабара в розмірі понад 90 тисяч доларів першого заступника голови Миколаївської ОДА Миколу Романчука. Сталося це в  2016 році. Тоді прокуратура заявила, що припинила діяльність злочинного угруповання, яке на думку слідства очолював Микола Романчук. 

Найбільше обговорювали обшук в помешканні підозрюваного. Йшли розмови про тунелі, забиті золотом. Тоді ця гучна справа призвела до відставки голови Миколаївської ОГА Вадима Мерікова. Розгляд справи в суді тривав п’ять років. Справа затягнулась через те, що головний свідок все ніяк не міг з’явитися на допит до зали суду. Змінились численні прокурори. Адвокати підсудного почали “розвалювати” справу ще на першому судововму засіданні.  А завершилось все тим, що 8 червня 2021 року колегія суддів Центрального районного суду Миколаєва повністю виправдала Миколу Романчука. 

Мери міста Миколаєва: ретроспектива

0

Міські голови в Миколаєві з’явилися майже з самого моменту заснування міста. Майже сто років містом одноосібно керували військові. Адже, Миколаїв будували, як військове місто. Дехто вважає, що першим мером нашого міста був його будівничий Михайло Фалєєв. Проте, це не так. Більше на mykolaiv-yes.com.ua.

Посада міського голови – виборна. Хоча й над ним був керівник – “начальник міста”. Ось на цю посаду призначали. До речі, “градоначальники” у Миколаєві майже всі були військовими. Виключенням був лише Микола Павлович Леонтович.  Він не лише був цивільним “градоначальником”, а й поєднував цю посаду з посадою міського голови. А от мери в основному обирались з миколаївського купецтва.

У 1917 році посади “градоначальника” і міського голови об’єднали в одну.  Загалом мери в Миколаєві були за будь-якої влади. Інколи їхню назву змінювали. Проте, суть посади мера не змінювались. Вони обирались і керували містом. 

На жаль, не про всіх Миколаївських мерів збереглись точні відомості. Про тих, хто керував Миколаєвом з моменту його заснування, в Державному архіві залишились лише прізвища і дати перебування на посаді міського голови. 20 століття зберігло більше відомостей. 

Олексій Семенович Акімов

Олексій Семенович Акімов вважається першим міським головою. Можна сказати, що це один з найзагадковіших мерів Миколаєва. Його біографія – це життєпис військового і кораблебудівника. 

Олексій Акімов народився в 1799 році на Харківщині. Зробив кар’єру військового. Проте, все змінило стажування в Англії. Навчатись будівництву кораблів його направив Миколаївський губернатор  Олексій Грейг. 

За своє життя на верфях Миколаївського адміралтейства, а також верфях Одесі Олексій Акімов збудував 40 кораблів різних класів. У 1855 році керував роботами з будівництва миколаївського порту, а також наплавного мосту через Бузький лиман між Спаськом і Варварівкою. 

Загадковість його біографії проявляється в тому, що невідома точна дата його смерті. Вона розходиться з даними Миколаївського державного архіву, де вказано, що Олексій Акімов в якості міського голови керував Миколаєвом у 1872-1873 роках. Інше джерело – Енциклопедичний словник “Николаевцы с 1789 по 1999 год” подає інформацію про рік смерті – після 1860-го і зовсім не згадує діяльність Акімова в якості мера. 

Микола Павлович Леонтович

Микола Леонтович очолював дореволюційний Миколаїв найдовше – 9 років. Його можна вважати найвідомішим і найшанованішим міським головою. Саме за його керування Миколаїв отримав водогін, електричний трамвай. Але найвідомішим його досягненням залишається зоопарк. Як ми вже зазначали, Микола Леонтович об’єднав дві посади іі вдало виконував свої обов’язки. 

На жаль, нова влада – більшовицька, не оцінила працю Леонтовича ні на посаді міського голови, ні в якості директора зоопарку. Миколу Павловича двічі заарештовували. Другий арешт завершився радянським табором, з якого Леонтович вже не повернувся. 

Миколаївці вшанували пам’ять міського голови не лише зберігши його улюблене творіння – зоопарк, а й назвали площу перед ним на честь Леонтовича. 

Сергій Петрович Юріцин

Сергій Юріцин в якості мера цікавий тим, що офіційно його посада називалась не міський голова, а комісар міста. 

Сергій Юріцин з самого початку своєї журналістської і політичної кар’єри відзначався  волелюбними поглядами.  Був голосним Міської думи. Паралельно займався наукою. Видавав науковий журнал. 

Після Лютневої революції спочатку був Херсонським губернським комісаром. Підтримував есерів і балотувався від їхньої партії. Комісаром Миколаєва став у 1918 році. На цю посаду його обрала Миколаївська міська дума. Керував містом не довго. Миколаїв захопили більшовики і Юріцин втік. Повернувся вже з денікінським генералом Слащовим і  знову посів стару посаду. Насправді вся влада належала Слащову. Юріцин для міста не зробив нічого корисного. 

Нікіфор Олександрович Григор’єв

Керував Миколаєвом навіть  отаман – Нікіфор Григор’єв. Він примудрився організувати спротив проти австро-угорців, Української держави і Червоної армії.

Перед тим, як стати отаманом, Нікіфор Григор’єв  трохи повоював у російсько-японській війні. Потім  був звільнений у запас і працював чиновником. На військову службу його повернула Перша світова війна. 

А далі все поступово. Майбутній отаман Миколаєва підтримав Петлюру, згодом служив у Скоропадського. В 1918 році його звільнили в запас, але Григор’єва це не зупинило. Він став партизанити. В 1919 році Директорія призначає його комісаром Херсонської губернії, до тоді якої входив і Миколаїв.  В цей же час він оголошує себе отаманом Миколаєва. Чогось хорошого для міста не зробив. Згодом загинув в Олександрії (Кіровоградщина). 

Ілля Шелехес, Петро Забудкін, Олександр Березін,Олександр Соколов, Василь Верхових

За часів становлення радянської влади Миколаєвом керували відповідальні секретарі комуністичної партії. Вони змінювали один одного кожні два роки. В архівах їх цілий список. В основному не місцеві. Міста не знали, та й за два роки щось спеціально для Миколаєва не робили. Згадаймо, яким важким був період. Нова влада руйнувала храми, буквально змінювала під себе цілі громади. Тривали репресії, шукали зрадників революції. 

Орест Сидорович Масикевич

Про Ореста Масикевича варто згадати, так як він був першим і єдиним бургомістром Миколаєва. Після нього керували Миколаєвом лише фашисти-вйськові. 

Масикевич приїхав до Миколаєва з Буковини. Був призначений бургомістром Миколаєва і керував містом до грудня 1941 року. Потім з цієї посади окупанти його звільнили і звинуватили в націоналізмі і боротьбі проти фашизму. Йому вдалось вижити іі після арештів як Гестапо, так і НКВС.

Іван Максимович Канаєв

Іван Канаєв був Миколаївським міським головою з 1974 по 1982 рік. Миколаївці старшого покоління згадують його теплими словами. Майже в кожному куточку міста є об’єкт, який нагадує про цього міського голову. За його часів в Миколаєві будувалось житло, споруджуються об’єкти соціальної і культурної сфери. Це обласний Палац культури, дитяче містечко “Казка”. При Канаєві був збудований новий зоопарк. 

Містяни вшанували Івана Максимовича Канаєва званням “Почесний городянин міста”.  

Володимир Дмитрович Чайка

13 років місто очолював Володимир Чайка. Його називали “народним мером”. Він змінив на посаді міського голови Анатолія Олійника. Вперше переміг на довиборах. Потім миколаївці ще двічі висловлювали довіру Володимиру Чайці. Завжди усміхнений, умів знайти підхід до кожного. Містяни ще пам’ятають пісню “Белые крылья” у його виконанні. 

Хоча за часів керування містом Володимир Чайка не збудував нічого серйозного. Навпаки, Миколаїв заполонили торговельні ларьки. Місто отримало ганебне прізвисько “будкоград”. Було й чимало скандалів, пов’язаних з земельними ділянками. Проте, в пам’яті частини миколаївців Чайка – найулюбленіший мер. 

Олександр Федорович Сєнкевич

Олександр Сєнкевич зайняв мерське крісло в 2015 році. Тоді, на хвилі боротьби з російським впливом вн протистояв конкуренту, якого якраз  звинувачували в підтримці сусідньої держави. Тож пройшов перший тур і впевнено переміг в другому Ігоря Дятлова. 

Мер- ІТ-шник став улюбленцем молоді. Але перебування на посаді Олександра Сєнкевича не було безхмарним. Міські депутати не були задоволені, як він керує містом, й в 2018 році оголосили йому імпічмент. Це вперше, коли таким чином Миколаївському міському голові висловили недовіру. Сєнкевич відновився на посаді через суд, здобувши юридичну перемогу у всіх інстанціях. 

Миколаївці переобрали його й на другий термін. Олександр Сєнкевич знову опинився в центрі скандалу. Цього разу це стосувалось ремонту Соборной площі. Була відкрита навіть кримінальна справа, по якій проходили кілька чиновників Департаменту ЖКГ. 

Реалізувал проєкт будівництва дюкера у Варварівку. Заасфальтували частину вулиць міста.

Які ще вулиці у Миколаєві можуть змінити назви?

0

Перші радикальні перейменування вулиць Миколаєва розпочалися одразу після проголошення незалежності України. Тоді свої історичні назви повернули Нікольська (у радянські часи – Рози Люксембург), Спаська (Свердлова), Наваринська (Маяковського). 

Миколаївці добре пам’ятають, як в 2016 році містом прокотилась хвиля декомунізації. Змінювали назви вулиць,скверів і площ. Засідали комісії, які розглядали кожну назву окремо і вирішували, чи підходить вона під закон про декомунізацію. Тоді свої історичні назви повернули себе багато вулиць в центрі Миколаєва. Змінились топоніміка й більш нових районів міста. 

В ті роки миколаївці сприйняли такі різкі зміни неоднозначно. Старше покоління висловлювалось проти перейменування вулиць, пов’язаних з їхніми кумирами. Та й міська влада не робила різких рухів, намагалась, щоб перейменування було “лагідним”. 

24 лютого 2022 року й наступні події знову викликали думки про перейменування міських вулиць. І хоч активні бойові дії ще тривають, а зайвих коштів на перейменування не має, проте, певний процес вже пішов. Зокрема, обговорюється, які ще назви вулиць зміняться після перемоги. Є як сторонники змін, так і ті миколаївці, які їх заперечують. Або ж радять не поспішати, а більш докладно вивчити ситуацію. 

Ми зупинимось на назвах, які в списках на перейменування звучать найчастіше.

Вулиця Московська

Про зміну назви цієї вулиці активісти говорили ще у 2016 році. Вони запропонували змінити назву, пов’язану з столицею ворожої держави на будь-яку. Проте, тоді влада відмовила в цьому. 

З’ясувалося, що назва під дію закону не потрапляє. Вулиця отримала цю назву, бо на той час вела до Московської застави. Тож і змін не очікувалось. 

Все змінилось після 24 лютого 2022 року. У Миколаєві, якій протистояв ворогу, знову заговорили про перейменування вулиць. Першою забажали змінити назву, пов’язану зі столицею держави ворога – Москвою. 

Обговорень  засідань комісій не було. Та й нову назву довго не обирали. Московська повинна стати Маріупольською. Про те, що рішення про перейменування ухвалив міський голова Олександр Сєнкевич, на своїй сторінці у Фейсбуці розповів радник мера Іван Смиренський. Він же й опублікував фото, де тримає табличку з новою назвою вулиці.  

Вулиця Пушкінська

Змінити згодом свою назву може й вулиця Пушкінська. Краєзнавці радять повернути їй першу назву – Бульварна.  Цю назву вона отримала з другої спроби надати вулицям Миколаєва назви. 

Бульварною вона стала тому, що простягнулась від бульвару через Адміральську  аж до Сінної. На ній споруджували свої будинки відомі й заможн миколаївці. Тут отримували земельні ділянки для вищі військові чини або т, хто відзначився в останніх війнах. Збереглися будинки, які й після ста років з моменту будівництва, прикрашають наше місто. 

А от сучасну свою назву вона отримала наприкінці 19-го століття. Влада вирішила перейменувати одну з престижних вулиць Миколаєва у зв’язку з ювілеєм поета Олександра Пушкіна. До 150-річчя загибелі поета у на початку вулиці йому встановили пам’ятник. 

Зараз точаться розмови про присутність російської культури в житті українців.Зазвучало й питання: “А чи потрібен нам Пушкін?”. Рішення чи залишиться ця вулиця Пушкінською, чи поверне свою першу назву, на обговорення міською владою ще не виносилось. Адже, тут постає інше питання, а що робити з пам’ятником? Згадаємо, що миколаївського Пушкіна створив відомий російський скульптор Юрій Мікешин. 

Вулиця Лягіна

Розмірковують  над  перейменуванням вулиць, які названі на честь героїв радянського періоду. 

Згадаємо, що в 2016 році повернули стару назву вулиці Театральній, яка кілька десятиліть побула вулицею Васляєва. Назвали на честь очільника Миколаївської області. Змінили й назву вулиці імені революціонера Чигрина на історичну – вулиця Погранична. Проте, перейменування не торкнулись героїв Великої Вітчизняної війни. 

Тепер, коли розпочато переоцінку цінностей того періоду, можуть змінювати назви  таких вулиць. 

Під перейменування може потрапити вулиця Лягіна. Історична назва цієї вулиці – Різдвяна. До жовтневого перевороту – це була одна з престижних вулиць, де розташовувались адміністративні будівлі і селились заможні містяни. Саме на розі вулиць  Різдвяної й Адміральської розташований художній театр. 

На цій вулиці мешкала родина німців Дукартів. Саме у них в часи окупації Миколаєва німцями оселився розвідник Віктор Лягін. Він очолив місцеве підпілля. Підпільників видав провокатор. Віктора Лягіна, як й інших учасників підпілля заарештували й розстріляли. Розвідник отримав звання Героя Радянського Союзу посмертно. А вулицю Різдвяну перейменували на Лягіна. 

Розмови про перейменування розпочались через те, що Віктор Лягін був не просто розвідником, а й працював на НКВС. 

Вулиця Чкалова 

Є в Миколаєві вулиця, яка носить ім’я льотчика Чкалова. До речі, це не єдина назва, де фігурує це прізвище. На честь льотчика-випробувача  Валерія Чкалова назвали не лише вулицю, а й як не дивно  художній театр. Чому вирішили поєднати військового  театральне мистецтво – вже ніхто не скаже. 

Поступитись своєю назвою заради льотчика була змушена вулиця Рибна. Саме таку назву до 1939 року носила вулиця Чкалова. Свою першу назву вулиця отримала від рибного ринку, з якого брала свій початок. 

На сьогодні – це одна з найдовших вулиць Миколаєва, яка ще й має бульварну частину. Вона починається від вулиці Рюміна, а закінчується біля Миколаївського зоопарку. Фактично вона майже дублює проспект Центральний і є важливою транспортною магістраллю Миколаєва.  Тут крім автомобільного транспорту, прокладені кілька трамвайних маршрутів. 

Повернути вулиці стару назву “Рибна” миколаївські краєзнавці намагались ще в 2016 році. Проте, щось суперечливе закону про декомунізацію в назві Чкалова влада не знайшла. Тепер же все може змінитись. 

Чи варто згодом продовжити перейменоувати вулиці? Відповідь на це питання повинні дати історики і влада. 

Боролись з сепаратизмом: що значить день 7 квітня 2014 року для миколаївців

0

“Чи всі пам’ятають, що сьогодні другий день визволення Миколаєва?”, – таке запитання на своїй сторінці у Фейсбук поставив житель міста Юрій Любаров. У коментарях люди одразу відгукнулись відповідями: “Так, пам’ятаємо”. 

Дійсно 7 квітня 2014 року стало для миколаївців другим днем звільнення міста. От лише звільняли його від сепаратистів. Згадаємо, як це було на сайті mykolaiv-yes.

Поява миколаївського майдану й антимайдану, окупація українських територій

2013 рік приніс в Україну Революцію гідності. В Києві прихильники  євроінтеграції нашої країни зібрались на Майдані Незалежності. 

22 листопада Євромайдан зібрався й у Миколаєві. Активісти обрали для себе перехрестя вулиці Соборної, тоді ще з назвою Радянська і Інгульского узвозу. Був знесений пам’ятник вождю пролетаріату володимиру Леніну. 

На противагу Євромайдану в нашому місті виник а антимайдан. Як і в столиці у його складі були так звані “тітушки” і проросійсько налаштовані містяни. Часто серед його учасників звучала російська мова з певним акцентом. Це давало змогу підозрювати, а хто ж дійсно стояв за організацією антимайдану. 

Антимайданівці зайняли меморіал воїнам- ольшанцям. У сквері розташували свої намети. На пам’ятник прилаштували російський триколор. 

Навіть, втеча Віктора Януковича не змусила антимайдан саморозпуститись. Вже згодом стало зрозуміло, що у нього є ще одне завдання. 

7 квітня 2014 року – до Миколаєва не пустили “руський мир”

На початку березня 2014 року росія окупувала Крим і майже одразу приєднала його, як власну територію. Далі окупували частину Донецької і Луганської областей. В росії почали реалізацію проєкту “Новоросія”, до складу якої повинна була входити й Миколаївщина. 

1 березня проросійські активісти провели мітинг на підтримку створення Новоросії. У відповідь Миколаївський окружний суд заборонив антимайданівцям проведення таких акцій, а тим більш референдумів. Проте, 16 березня майже 600 активістів провели так званий “референдум” у трьох областях: Одеській, Миколаївській і Херсонській. Питання було одне – відокремлення цих територій від України. 

План провалився саме 7 квітня 2014 року. Цього дня антимайданівці зважились на штурм Миколаївської обласної державної адміністрації. Це поставило крапку в існуванні сепаратиського наметового містечка.

Миколаївські патріоти просто змели його і не допустили проникнення сепаратистів до будівлі облдержадміністрації. На допомогу миколаївським активістам стала й міліція. Міліціонери утворили живий ланцюг, який перекрив сепаратистам вхід до ОДА. 

Так фактично не почавшись, у Миколаєві завершилась “руська весна”. 

Щороку миколаївці вшановують цей день, не лише як свято Благовіщення.  7 квітня 2015 року розпорядженням тодішнього голови Миколаївської ОДА Вадима Мерікова цей день відзначається, як День боротьби з сепаратизмом.

 На жаль, за 8 років цей день трохи призабувся. Вшанувати миколаївців, які не допустили “руський мир” до нашого міста збиралось не багато людей.  

Масштабне вторгнення росії може змусити згадати події восьмирічної давнини і подякувати, що всі ці роки ми жили спокійно. 

Працевлаштовують попри війну: про роботу Миколаївського обласного центру зайнятості

0

Активні військові дії залишили чимало миколаївців без роботи. Зачинялись офіси, магазини, припиняли свою роботу фірми і фирмочки. Дехто з підприємців, повідомляє сайт mykolaiv-yes, вивіз свій бізнес у безпечні регіони України. 

Повезло тим миколаївцям, які мають можливість працювати вдома або дистанційно. Проте, багато хто все-таки позбавлений роботи.

Якщо ви офіційно працевлаштовані і на час активних бойових дій втратили роботу, то держава виплатила у березні 2022 року  понад 6 тисяч гривень допомоги. 

А що робити, якщо працювали неофіційно? На Миколаївщині всю необхідну допомогу нададуть в обласному центрі зайнятості. 

Статистика звернень до Центру зайнятості

Як розповіла телеканалу “Суспільне. Миколаїв” начальниця відділу статистики та прогнозування обласного центру зайнятості Любов Міняйлова, з 24 лютого і до кінця березня за допомогою до центру вже звернулись 15 тисяч жителів Миколаївщини. 

За цей період нове робоче місце знайшла вже майже тисяча громадян. Зазначимо, що 127 безробітних вступили до лав Збройних сил України або записались до тероборони Миколаївщини. 

З початком посівної з’явилася можливість працевлаштуватись в аграрному секторі.  Цією можливістю вже скористались 750 жителів Миколаївщини. Це в основному стосується північних районів Миколаївщини. 

Слід зауважити, що з початком активних бойових дій кількість вакансій, представлених в Миколаївському обласному центр зайнятості суттєво скоротилась. В центрі називають показник зменшення – вдвоє. 

Проте, є й позитивні моменти.З’являються нові роботодавці. За місяць фахівці центру зареєстрували їх 145. Вони надали 700 вакансій. 

Де можна отримати інформацію з працевлаштування

Якщо ви вирішили шукати роботу з допомогою Миколаївського обласного центру зайнятості, то всю необхідну інформацію можна отримати з двох офіційних джерел. 

Є і працює офіційний сайт Обласного центру зайнятості. Там можна зареєструватись і переглянути всі наявні вакансії, а також залишити власне резюме. Це зручно для миколаївців, які мешкають в сільській місцевості і не мають можливості приїхати зараз до Миколаєва. Крім того, у Фейсбуці є офіційна сторінка Центру зайнятості. Там також можна поставити запитання, які вас цікавлять.Також там публікується всі оновлена інформація, що стосується роботи обласного центру зайнятості та його районних філій. Там же можна отримати інформацію про всі державні нарахування і компенсації.

Обираємо фітолампу для рослин в Миколаєві

0

Зараз в розпалі сезон підготовки розсади й враховуючи холодну погоду за вікном, молоді рослини потребують додаткової підтримки. Одним з ефективних засобів є світлодіодні фітолампи або іншими словами Лампи для рослин.

Фітолампи та їхні переваги

Фітолампа використовується як додаткове джерело освітлення для рослин. Освітлювальний прилад допомагає зростати розсадам та рослинам. Фітолампи сприяють збільшенню світлового дня, пришвидшують ріст рослин, а також забезпечують фотосинтез.

Використання фітоламп має ряд суттєвих переваг:

  • перш за все це економія електроенергії. Зокрема, фітолампи з електродіодом можуть працювати до 50 тисяч годин. Тоді як термін експлуатації інших освітлювальних приладів вдвічі менший;
  • рослини активно вбирають синє та червоне освітлення, що запускає фотосинтез;
  • фітолампи можуть стимулювати розвиток рослини протягом певного періоду. Наприклад, під час цвітіння, зав’язі чи дозрівання;
  • компактність та зручність. Так, якщо у вас рослини знаходяться на полиці чи підвіконні, варто купити лінійну фотолампу, що спрямовуватиме рівномірно освітлення на всі рослини.

В загальному фітоосвітлення дозволяє правильно розвиватися плодам та запускає процеси важливі на кожному етапі росту рослини.

Де купити фітолампи та ЛЕД лампи е14 в Миколаєві

В сьогоднішніх умовах в магазинах важко знайти великий вибір освітлювальних приладів. Натомість досить різноманітний вибір пропонують інтернет-магазини.

B Brille інтернет магазині освітлення №1 в Україні можна купити як фітолампи зі світлодіодом, так і ЛЕД лампи. Також тут можна замовити люстри, бра, вуличні світильники, світлодіодні світильники, настільні лампи та інше.

Якщо вам для помешкання та інтер’єру потрібні компактні лампи, радимо звернути увагу на ЛЕД Лампи е14. Завдяки мініатюрному цоколю лампи отримали назву міньйони. Вони якісно працюють та мають більший термін експлуатації в порівнянні з іншими видами ламп.

Як варіант фітолампи можна обрати фітолампу для формування плодів лінійну G13 LED 18W Fito GROW T8. Вона застосовується для стимуляції розвитку рослини. Фітолампа є найкращим варіантом для вирощування овочів та квітів, а також стимулювання росту кімнатних рослин.

На сайті інтернет-магазину є можливість переглянути детальні технічні характеристики кожного приладу, ознайомитися з відеооглядом товару та відгуками інших покупців.

Магазини мережі Brille працюють і в офлайн режимі та представлені у 25 українських містах.

.